МАСАРИК Томаш-Гарріг (07.03. 1850—14.09.1937) — учений, філософ-гуманіст, держ. і політ. діяч Чехословаччини, один з найвпливовіших європ. політиків-демократів 1-ї пол. 20 ст., погляди й діяльність якого впливали на формування нового політ. устрою в Центрально-Сх. Європі після Першої світової війни. Д-р філософії (1876), професор (1882). Н. в м. Годонин (Моравія; нині місто в Чехії). Освіту одержав у Віденському і Лейпцизькому ун-тах, з 1876 — д-р філософії. 1882—1914 — професор філософії Карлового університету, допомогав укр. студентам, які на знак протесту проти заборони австрійс. властями заснувати укр. ун-т у Галичині 1901—02 продовжували навчання в Празі (нині столиця Чехії). Брав активну участь у чеському нац. русі, посол (депутат) австрійс. парламенту 1891—93 і 1907—11, де співробітничав з галицько-укр. діячами С.Дністрянським, О.Колессою, К.Трильовським, Є.Петрушевичем та ін. 1908 виступав у парламенті на захист національно-культ. прав галицьких русинів-українців від москвофільства та польс. утисків, обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. З 1893 підтримував дружні й творчі зв’язки з І.Франком, який присвятив М. переклад «Вибраних поезій» К.Гавлічека-Боровського (1901), цікавився працями М.Драгоманова. 1915 емігрував до Женеви (Швейцарія), Парижа (Франція), Лондона (Велика Британія), де створив й очолив Чехословац. нац. раду, розпочавши закордонну національно-визвол. акцію з утворення чехословац. держави, яку М. пов’язував насамперед із поразкою д-в Четверного союзу в I світ. війні й розпадом АвстроУгорщини. З травня 1917 по березень 1918 перебував у революц. Росії (див. Російська революція 1917—1918), зокрема понад 4 місяці — в Україні, в Києві, де по-
ряд з формуванням Чесько-Словац. легіону з полонених чеських і словац. солдатів та офіцерів, проводив активну громадськополіт. діяльність, співробітничав з діячами Української Центральної Ради та Української Народної Республіки М.Грушевським, В.Винниченком, С.Петлюрою, О.Шульгіним, виступав на політ. мітингах і зборах, у київ. пресі. Влітку—восени 1918 перебував у США, де заснував Середньоєвроп. демократ. унію з представників пригноблених народів і національностей Австро-Угорщини, у т. ч. галицьких та закарпатських русинів-українців, переконавши останніх (див. Русини) в необхідності й оптимальності приєднання Закарпаття (див. Закарпатська Україна) до майбутньої чехословац. д-ви. М. разом із соратниками активно працював над підготовкою рішень Паризької мирної конференції 1919—1920 щодо нових кордонів у Центрально-Сх. Європі, зокрема про приєднання Закарпаття до новоутвореної Чехословац. Республіки на правах широкої автономії. Після проголошення Чехословац. Республіки 1918 М. обирається її першим президентом і як «президент-Визволитель» переобирається на пост глави д-ви 1920, 1927 та 1934, сприяє перетворенню ЧСР чи не у єдину в Центрально-Сх. Європі розвинуту демократ. д-ву, що, зокрема, мало в цілому позитивні наслідки і для міжвоєн. розвитку складової частини республіки — Закарпаття («Підкарпатської Русі»). Привнесення на цю укр. землю конституційної системи демократ. д-ви поклало початок політизації й структуралізації закарпат. сусп-ва, функціонуванню парламентаризму, становленню таких елементів громадянського суспільства, як багатопартійність, права людини тощо. Соціальноекон. й культурно-освіт. розвитку краю та його мешканців сприяли держ. інвестиції на його розбудову. Особлива увага президента ЧСР, який 1921 відвідав Закарпаття, до національнокульт. відродження русинів-українців позначилася на розвитку нар. освіти й к-ри в 1920—30-ті рр. (напр., кількість неписьменних серед населення краю за цей
543 МАСАРИК
Т.-Г. Масарик.
544 МАСКЕВИЧ
час зменшилася з 86 до 27,4 %). 1928 на центр. площі Ужгорода встановлено один із кращих пам’ятників М. (скульп. О.Мондич). М. стояв біля витоків чехословацько-укр. міждерж. відносин: обміну дипломатичними місіями між ЧСР і Західноукраїнською Народною Республікою та УНР, а пізніше — УСРР (див. Українська Радянська Соціалістична Республіка), підписання чехословацько-укр. торг. угод, допомоги ЧСР голодуючим в Україні 1921—22 (див. Голод 1921— 1923 років в УСРР). За його ініціативи й безпосередньої участі з 1921 в Чехословаччині проводилася т. зв. рос. акція з надання всебічної допомоги тисячам емігрантів з Росії, зокрема понад 20 тис. біженцям з укр. земель. Прага перетворилася на один із центрів укр. культ., наук. і громадсько-політ. життя, залишаючись до 1945 найактивнішим центром укр. еміграції в Європі. Урядом ЧСР та особисто її президентом створені й матеріально підтримувалися десятки укр. наук., навч. і культ. закладів й орг-цій, завдяки діяльності яких було збережено значний науковий і культурний потенціал, збагачено скарбницю духовних цінностей українського народу і вписано яскраву сторінку в історію чехословацько-укр. взаємин. 1935 М. добровільно подав у відставку з поста президента ЧСР і два останніх роки свого життя перебував у своєму маєтку в с. Лани поблизу Праги, де і помер. Серед величезної творчої спадщини М. численні філос., історико-політологічні, публіцистичні праці, більшість з яких видані в Чеській Республіці лише останнім часом: «Національна філософія новітнього часу», «Гуманістичні ідеали», «Чеське питання», «Ян Гус», «Карел Гавлічек», «Росія і Європа», «Шлях демократії», «Соціальне питання», «Про так звану диктатуру пролетаріату», «Критика марксизму», «Слов’янські проблеми», «Нова Європа», «Слов’яни після війни», «Світова революція: Спогади» та ін. Окреме місце в спадщині М. посідає нац. проблема — з’ясування суті слов’ян. питання, а також у плані конкрет-
ного вирішення пов’язаних з ним нац. і культ. проблем, забезпечення прав малих народів і д-в у Європі. М. одним з перших на Зх. звернув увагу на існування «українського питання», вивчав істор. минуле, нац. проблеми й національно-визвол. прагнення укр. народу, з розумінням ставився до національно-культурних і, з певним застереженням, до політ. вимог українців. Тв.: Ідеали гуманності. Львів, 1902; Критика марксизму. К., 1905; Славяне по войне. Ужгород, 1923; Добірні думки: З нагоди 75 літ життя (1850—1925). Прага, 1925; Світова революція за війни й у війні 1914— 1918: Спомини, ч. 1—2. Львів, 1930; Право і демократія: Вибрані праці. К., 2007. Літ.: Бочковський І.О. Життя і світогляд Т.Г. Масарика: Масарик про Україну. Відень—К., 1921; Ярема Я. Провідні ідеї філософії Томи Масарика. Прага, 1925; Бочковський І.О. Т.Г. Масарик: національна проблема та українське питання (Спроба характеристики та інтерпретації). Подєбради, 1930; Брик І. Масарик і українські змагання. В кн.: Життя і знання, т. 10. Львів, 1937; Віднянський С.В. Т.Масарик про Україну і українців. В кн.: Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки, вип. 4. К., 1993; Т.Г. Масарик і нова Європа: Матеріали Першої українсько-чеської науково-теоретичної конференції «Масариківські читання» (м. Київ, 7—8 квітня 1998 р.). К., 1998; Україна—Чехія, ч. 1—2. «Хроніка 2000» (К.), 1999, № 25—26, 29—30; Томаш Масарик — видатний вчений, політик, державний діяч: матеріали наукових читань, присвячених 150-річчю від дня народження Т.Г. Масарика (1850—1937). «Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія: Історія», 2002, вип. 7; Захисник малих народів у новій Європі Томаш Гарріг Масарик. В кн.: Віднянский К.В., Мартинов А.Ю. Об’єднана Європа: від мрії до реальності: Історичні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу. К., 2009; Нагорняк М.М. Національно-державницька концепція Томаша Масарика. К., 2009. С.В. Віднянський.
Поділлі й Волині влітку 1648 (див. Національна революція 1648— 1676). З жовтня того ж року став вояком гусарської (див. Гусари) корогви кн. Б.Радзивілла і протягом 1649 воював з козаками і повстанцями на пд. Білорусі. Наприкінці 1650 залишив військ. службу і господарював у родинному маєтку Сервечі (нині с. Сервач Гродненської обл., Білорусь). Отримав титул ошмянського маршалка. Тв.: Pami=tniki Samuela і Boguslawa Kazimierza Maskiewiczо`w (Wiek XVII). Wroс»aw, 1961. Літ.: Мыцык Ю.А. Записки иностранцев как источник по истории Освободительной войны украинского народа 1648—1654 гг. Днепропетровск, 1985; Його ж. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. Дніпропетровськ, 1996. В.С. Степанков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАСАРИК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
