ЛЯШКО Олександр Павлович (17(30).12.1915—09.10.2002) — держ. діяч доби СРСР. Голова РМ УРСР (1972—87). Герой Соц. Праці (1985). Н. на залізничній ст. Родакове (нині смт Родакове Слов’яносербського р-ну Луган. обл.), у сім’ї робітника-залізничника. Трудовий шлях розпочав 1930 учнем слюсаря-інструментальника в залізничному депо.
408 ЛЯЩЕНКО
П.І. Лященко.
1931 закінчив з відзнакою школу й поступив у Луган. автошляховий технікум. У роки голодомору 1932—1933 років в УСРР підробляв у студентських бригадах, розвантажуючи вагони. По закінченні навчання в технікумі (1935) працював в автогосп-ві Макіївського коксохімічного з-ду — спочатку заст. нач. автобази, а через рік — її начальником. Пізніше став викладачем і завучем обласної школи автомеханіків в Артемівську. 1937 вступив на металургійний ф-т Донец. індустріального ін-ту. З початком окупації зх. регіонів СРСР вермахтом (див. Друга світова війна) добровільно пішов на фронт. 1941 направлений на навчання до 2-го Харків. танк. уч-ща, разом з уч-щем евакуйований до м. Самарканд (нині місто в Узбекистані). Від 1942— член ВКП(б)/КПРС, з серпня цього ж року — лейтенант. Отримавши на Горьківському автоз-ді у своє командування танк. взвод, був направлений на Північнокавказ. фронт. Упродовж 1942—43 воював на Кубані, Ставропіллі та в Ростовській обл. Після одного із вдало організованих ремонтів бойової техніки відряджений (у липні 1943) до 2-го Харків. танк. уч-ща на викладацьку роботу. По війні повернувся в УРСР. 1945—52 працював на Новокраматорському маш.-буд. з-ді: інженер, заст. нач. цеху, заст. директора, парторг ЦК ВКП(б). Водночас без відриву від вир-ва навч. в Донец. індустріальному ін-ті. 1952—54 — 1-й секретар Краматорського міськкому КПУ. 1954—63 — у Донец. обкомі КПУ (до 1957 — секретар, потім — 2-й секретар, з 1960 — 1-й секретар). Від 1963 до 1969 — секретар і 2-й секретар ЦК КПУ. 1969—72 — голова Президії ВР УРСР та заст. голови Президії ВР СРСР. Депутат ВР СРСР 5-ти скликань. Від червня 1972 до липня 1987 — голова РМ УРСР. У травні 1986 очолив створену при політбюро ЦК КПУ урядову оперативну групу з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 1986. Після звільнення 5-ю сесією ВР УРСР від обов’язків голови РМ УРСР відійшов від активної участі в держ. справах. Писав спогади.
Нагороджений орденами Леніна (1965, 1971, 1973, 1975, 1977, 1985), Трудового Червоного Прапора (1957, 1958), Вітчизн. війни 1-го ст. (1985), Богдана Хмельницького, «Прапора Угорської Народної Республіки в лавровому вінку», орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го cт. (2000), багатьма медалями. П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі (2003 на могилі встановлено пам’ятник). На його честь у Донецьку відкрито 2 меморіальні дошки. Тв.: Груз памяти: Трилогия, кн. 1—3 (Путь выживания. Путь в номенклатуру. На ступенях власти). К., 1997—2001. Н.П. Барановська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЯШКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
