ЛЮДКЕВИЧ Станіслав Пилипович (24.01.1879—10.09.1979) — композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, публіцист, упорядник і редактор муз. видань. Д-р музикознавства (1908), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1935). Професор (1939). Нар. арт. СРСР (1969), Герой Соц. Праці (1979). Н. в м. Ярослав (нині місто в Польщі). 1897 закінчив г-зію в м. Ярослав і поступив на філос. ф-т (відділ укр. та класичної філології) Львів. ун-ту. Слухав лекції з музично-теор. дисциплін у Львів. консерваторії. Композицію вивчав самостійно, консультувався в М.Солтиса (1897—99, Львів). 1906—08 поглиблював муз. освіту у Відні, брав уроки композиції в О.Землинського, теорії музики — у Г.Греденера й Г.Адлера. 1908 захистив докторську дис. з музикознавства на тему: «Дві проблеми розвитку звукозображальності». Потім у Лейпцигу (Німеччина) на музикознавчому ф-ті ун-ту слухав лекції Г.Рімана та А.Прюфера. По закінченні Львів. ун-ту (1901) викладав у г-зіях Львова, Перемишля (нині м. Пшемисль, Польща). Був одним з організаторів і працівників Вищого муз. ін-ту ім. М.Лисенка у Львові (1910—14 — дир. і викл., з 1919 — викл., 1926—39 — інспектор його філій). Від 1934 — голова му-
зикологічної секції Союзу укр. професійних музик, з 1936 — голова музикологічної комісії НТШ. Часто виступав як виконавець: піаніст, співак, диригент. Співав у хорі «Львівський Боян» (див. «Боян») і був його диригентом. Від 1900 співпрацював з львів. газ. «Діло». У 2-й пол. 1930-х рр. — її постійний муз. рецензент. 1905—07 редагував з худож. І.Трушем перший укр. муз. ж. «Артистичний вісник». Від осені 1939, після приєднання Зх. України до УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі), працював у Львів. консерваторії й водночас був старшим наук. співробітником Львів. від-ня Ін-ту мист-ва, фольклору і етнографії АН УРСР (нині Інститут народознавства НАН України). Під час окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) жив у Львові. Був заарештований гестапо (1941), після звільнення входив до складу «Комісарського управління», очолював Спілку укр. музик. Після визволення Львова військами Червоної армії (див. Радянська армія) поновив роботу у Львів. консерваторії (1944—72 — професор, зав. кафедри) і в Ін-ті мист-ва, фольклору і етнографії АН УРСР. Виступав за збереження укр. традицій, шанобливе ставлення до видатних діячів укр. народу. 1919 організував К-т ушанування пам’яті померлих композиторів. 1948 категорично відмовився осудити композитора Вас.Барвінського, 1963 підписав лист до голови Президії ВР СРСР Л.Брежнєва про його звільнення і реабілітацію. Муз. твори: кантата-симфонія «Кавказ» (1901—13), кантати «Заповіт» (1934; 2-га редакція — 1955), «Наймит» (1941); для оркестру: «Прикарпатська симфонія» (1952), «Галицька рапсодія» (1928), симфонічні поеми — «Каменярі» (1926), «Дніпро» (1947), «Мойсей» (1956), «Рондо юнаків» (1948), фантазія «Наше море» (1957); концерти з оркестром: два для фортепіано (1920; 2-га редакція — 1950, 1957), для скрипки (1945), перше в укр. муз. літературі фортепіанне тріо (1919; 2-га редакція — 1950), варіації на укр. теми для скрипки і фортепіано
(1949); хори з оркестром: «Вічний революціонер» (1898), «Останній бій» (1914), «Вільній Україні» (1912—14; 2-га редакція — 1939), «Наша дума, наша пісня» (1931), «Конкістадори» (1941), «Гей, слов’яни» (1949) та ін.; опера «Довбуш» (1955), інструментальні п’єси, романси, пісні, обробки нар. і стрілец. пісень, збірники укр. нар. пісень. Музикознавчі праці: у галузі фольклористики — двотомник «Галицько-руські народні мелодії» (1906—07); підручники — «Загальні основи музики» («Теорія музики», 1921), «Матеріали до науки сольфеджіо і хорового співу» (1930); дослідження і статті про композиторів і співаків М.В.Лисенка, М.Леонтовича, Д.Бортнянського, М.Вербицького, Д.Січинського, С.Крушельницьку та ін. Лауреат Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1964; за симфонію-кантату «Кавказ» і вокальносимфонічну кантату «Заповіт» на слова однойменних творів Т.Шевченка). П. у м. Львів, похований на Личаківському цвинтарі. На його честь названо одну з вулиць м. Львів, створено меморіальний музей С.Людкевича, встановлено муз. премію ім. С.Людкевича. Літ.: Павлишин С.С. Станіслав Людкевич. К., 1974; Стельмащук С.І. Під знаком його доброти: (Спогади про С. Людкевича). Дрогобич, 1991; Митці України: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Культурне життя в Україні (західні землі): Документи і матеріали, т. 1—2. К.—Львів, 1995— 96; Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997; Станіслав Людкевич: Дослідження, статті, рецензії, виступи, т. 1. Львів, 1999; Штундер З. Станіслав Людкевич: Життя і творчість, т. 1. Л., 2005; Її ж. Меморіальний музей С.Людкевича. Web: www.salomeamuseum.lviv.ua/info/lyudkevych. Т.Ю. Галайчак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮДКЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
