ЛУТАВА, літописне місто. Згадується в Іпатіївському літописі під 1155, 1159 та 1175 у зв’язку з мирними переговорами і снемом (з’їздом) чернігово-сіверських Ольговичів. Розташовувалося на пд.-зх. кордоні Чернігівського князівства. Зруйноване в серед. 13 ст. Ототожнюється з городищем, залишки якого (дитинець міста) виявлені на узвишші (9— 12 м) на закінченні мису (2 Ч Ч 1 км), утвореному вигином русла р. Десна (прит. Дніпра) й руслом її невеликого припливу, що впадає в Десну й омиває мис з пд., між селами Карпилівка (за 3 км від нього розташоване сучасне с. Лутава) і Короп’є Козелецького р-ну Черніг. обл. (це за 60 км на пд. зх. від м. Чернігів; бл. 12 км на пн. від м. Остер). Городище має оваловидну форму — 150 Ч 90 м. У ході розкопок тут виявлені сліди укріплень (у 19—20 ст. їх повністю знівелювали оранкою). Культ. шар 12—13 ст. має яскраво виражений міський характер (у т. ч. знайдено фрагменти плінфи). З пн. зх. до дитинця прилягав відкритий посад (бл. 8 га). На річці існувала, очевидно, пристань, що з’єднувалася з дитинцем захищеною валами дорогою. Літ.: ПСРЛ, т. 2: Ипатиевская летопись. М., 1962; Коваленко В.П. До локалізації літописної Лутави. В кн.: Слов’яни і Русь у науковій спадщині Д.Я. Самоквасова. Чернігів, 1993. В.П. Коваленко.
Пам’ятник Л. Лутугіну у м. Лутугіно Луганської обл. Фото початку 21 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУТАВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
