ЛУПУ (Лупул) Василь (справжні особисте та родові імена Лупу Кочі; р. н. невід. — п. 1661) — молдов. господар (1634—53). У деяких джерелах його називають Василем Албанцем і виводять його походження з македонців із с. Албанітокорі (Арвані-токорі), що розташов. неподалік м. Тир-
Василь Лупу. З гравюри 17 ст.
304 ЛУПУЛ
М. Лупул.
ново (Болгарія). Дехто вважає, що його матір була за походженням румункою. Існують також припущення, що він народився в с. Арнауткьой, розташов. неподалік м. Разград (Болгарія), а також, що він мав грецьке походження. Згідно з версією румунського історика К.Щербана, Л. народився у Валахії в сім’ї чиновника Н.Кочі та його дружини Ірини. Деякі довідники подають інформацію, що Л. народився у м. Стамбул (проте в хроніках і документах його сучасників підтверджень цьому поки що не знайдено). Жив у Молдові з поч. 1630-х рр. Став там великим землевласником, а потім — і господарем (взяв собі ім’я «Василіє»). Одружився на купленій на Кавказі черкешенці Катерині. Джерела характеризують Л. як тирана, разом з тим відзначають його досягнення в культ. та реліг. справах. Так, 1640 за його участю та за сприяння митрополита Київського Петра (Могили) в Яссах (нині місто в Румунії) було відкрито Слов’яно-греко-лат. академію (т. зв. Scoala Vasiliana — школу Василія), а 1641 засновано першу молдов. друкарню. В Яссах була зведена церква Трьох Святителей (на честь Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста). Його коштом було збудовано також правосл. храм у Львові. 1646 він опублікував перший молдов. кодекс законів («Уложення»), що посилював владу господаря, регламентував феод. відносини, зокрема, офіційно забороняв перехід селян від одного землевласника до іншого. До 1648 проводив політику балансування між Річчю Посполитою та Османською імперією. Видав свою старшу дочку Марію заміж за гетьмана литов. кн. Я.Радзивілла. На початку визвол. війни укр. народу 1648—58 (див. Національна революція 1648— 1676) в Україні підтримував Річ Посполиту. Це призвело до того, що українсько-татар. війська 1650 взяли Ясси (див. Молдовські походи війська Б.Хмельницького 1650, 1652, 1653). Задля мирного порозуміння видав (1652) свою молодшу дочку Роксанду за сина Б.Хмельницького — Тимоша Хмельницького (див. також Роксанда Хмельницька). Цей династичний шлюб зміцнив українсь-
ко-молдов. союз, а також сприяв легітимізації влади Б.Хмельницького в очах правителів тогочасних європ. д-в. Після поразки і загибелі під час валаського походу Т.Хмельницького та наступу на Молдову військ господаря Валахії Матея Басараба і трансильванського кн. Ракоці Дєрдя II, підтриманих загонами від польс. короля Яна II Казимира Ваза, змушений був утекти до Умані, звідти (за деякими джерелами, через підозри в причетності до таємних переговорів з поляками) виїхав до Кримського ханату. На вимогу турец. султана Мехмеда ІV був відправлений (імовірно 1660) у Стамбул і там утримувався в місц. фортеці, де й помер. Мав сина Стефана (деякий час правив у Молдові), племінників Юрія та Гавриїла, племінницю Стефаницю (усі вони підтримували зв’язки з Б.Хмельницьким). Роксанда спочатку жила в Чигирині, потім Б.Хмельницький виділив їй м-ко Рашків над Дністром (нині село Хотинського р-ну Чернів. обл.; 1686 загинула від рук польс. розбійників). Образи Л. та його дочки Роксанди не раз привертали до себе увагу поетів і письменників (зокрема, укр. О.Пахучого та Ю.Радзикевича). Літ.: Исторические связи народов СССР и Румынии, т. 1—2. М., 1965— 68; Corfus I. Documente privitare la storia Romanilor culuse din Archivele polone secolul al XVII — lea. Bucuresti, 1983; Грушевський М. Історія УкраїниРуси, т. 9, ч. 1—2. К., 1996—97; Мицик Ю.А. Джерела з історії національновизвольної війни українського народу середини ХVII століття. Дніпропетровськ, 1996; Жуковський А. Петро Могила й питання єдності церков. К., 1997; Голант Н.Г. Образ молдавского господаря Василе Лупу (Василия албанца) в летописях, записках путешественников, легендах и исторических романах. В кн.: Материалы конференции, посвященной 90-летию со дня рождения члена-корреспондента РАН Агнии Васильевны Десницкой. СПб., 2002. Web: http://dacoromania.org. Ю.А. Мицик.
у Міннесотському ун-ті — магістра, 1963 у Гарвардському ун-ті — д-ра історії. 1957—58 — викл. Бостонського ун-ту. 1958—90 — професор історії в ун-ті Альберти. Активний діяч укр. громад. і наук. життя. Один з активних і послідовних діячів з проведення політики багатокультурності в Канаді, співзасн. програми двомовного англо-укр. викладання в держ. школах провінції Альберта. Засн. і перший директор у 1976— 86 Канадського інституту українських студій при Альбертському ун-ті. Одним з найбільших досягнень ін-ту, започаткованих під його кер-вом, було видання шеститомної «Encyclopedia of Ukraine». 1973—76 — окружний кер. і заст. голови Канад. ради з питань багатокультурності, з 1974 — голова дорадчого к-ту програми двомовності, член Ради укр. культ. спадщини, 1973—75 — президент, почесний член Клубу укр. професіоналістів і підприємців. 1973—75, 1979—81 — редактор «Ukrainian Canadian Review». За працю в руслі багатокультурності відзначений урядом Канади, Альбертським департаментом к-ри та ін. Зокрема, 2003 — Орденом Канади «за збереження та поглиблення української культури та мови серед канадської багатокультурної мозаїки». Праці: The Roman Catholic Church and the North-West School Question: a Study in Church State Relations in Western Canada, 1875—1905. Toronto, 1974; Ukrainian Canadians, multiculturalism, and separatism, an assessment: proceedings of the conference sponsored by the Canadian Institute of Ukraine Studies, University of the Alberta, Edmonton, September 9, 11, 1977/ Edited by Manoly R.Lupul; The Heritage in Transition: Essays in the History of Ukrainian in Canada. Toronto, 1982; Visible Symbols: Cultural Expression among Canada’s Ukrainian. Edmonton, 1984; Osvita: Ukrainian Bilingual Education. Edmonton, 1985; Українці в Канаді і в Україні, минуле, теперішнє і майбутнє. «Сучасність», 1991, № 11; The Politics of Multiculturalism: A Ukrainian-Canadian Memoir. Edmonton, 2005. Літ.: Ukrainians in North America. A Biographical directory. Champaign, 1975; «Бюлетень Канадського інституту українських студій», 1977, вересень—жовтень; 1986, листопад; «Український історик», 1977, № 1—2; Войценко О. Літопис українського життя в Канаді, т. 6—7. Едмонтон, 1982, 86; Марунчак М. Біографічний довідник до історії українців Канади.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУПУ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
