ЛОЗИНСЬКИЙ Михайло Михайлович (30.07.1880—03.11.1937) — правознавець, політ. діяч, дипломат, публіцист, перекладач. Професор (1921). Н. в с. Бабине (нині с. Бабин-Зарічний Калуського р-ну Івано-Франк. обл.). 1900 — студент юридичного ф-ту Львів., 1901—03 — Віденського ун-тів. 1903, після перебування в Швейцарії, повернувся до Львова, співпрацював з наук. («Літературно-науковий вістник», 1904—12) і громадсько-політ. виданнями («Діло», з серед. 1906 — працівник, співред.), був співробітником газ. «Гасло». У часи рос. революції 1905—1907 упродовж 1905—06 друкувався в київ. газ.
В. Лозінський біля своєї колекції. Львів. Фото бл. 1910.
«Громадська думка» (з 1906 — «Рада»), відвідав Україну та Росію. Ще до Першої світової війни став одним із провідних західноукр. фахівців з нац. питання, загальноукр. справи, міжнар. відносин. У листопаді 1918 був членом Укр. нац. ради (див. Українська національна рада ЗУНР), намагався відновити видання «Діла» в окупованому поляками Львові, очолив зовнішньополіт. службу Західноукраїнської Народної Республіки, брав участь у найважливіших дипломатичних переговорах у Галичині та Парижі (Франція). На поч. 1920 в Гейдельберзі (Німеччина) заробляв публіцистикою. 1921—27 — професор міжнар. права Українського вільного університету (з січня 1921 — Відень, з вересня 1921 — Прага, Чехословаччина). Від 1921 на пропозицію М.Грушевського став працювати над книгою «Галичина в рр. 1918—1920» (опубл. 1922, на думку фахівців, є цінним джерелом з історії визвол. змагань Західної України після I світ. війни). Від серед. 1923 до кінця 1924 співпрацював із лідером ЗУНР у вигнанні Є.Петрушевичем, з весни 1924 — голова К-ту поневолених Польщею народів. Написав кілька статей про становище українців у Польщі, виступав на цю тему в Комісії для нац. меншин 1-го Пан’європ. конгресу у Відні (1926). Співробітничав із представниками УСРР у посольстві СРСР у Празі. 1927 переїхав до Харкова. Від 1927 займав посаду зав. кафедри міжнар. права Ін-ту нар. госп-ва. 1927—29 написав підручник «Міжнародне право», опублікував кілька брошур і статей, присвячених становищу в Зх. Україні та міжнар. проблемам. Активно займався публіцистикою, друкуючись у «Червоному шляху», ін. виданнях УСРР. 1930—33 — професор Інституту радянського будівництва та права. Водночас від 1 серпня 1931 — старший наук. співробітник Комісії ВУАН з вивчення рад. права і буд-ва (див. Комісія ВУАН для виучування радянського права). 21 березня 1933 арештований за фальшивими звинуваченнями в «Української військової організації» справі 1933. Через 6 місяців, 23 вересня, суд. трійкою при колегії ДПУ УСРР засуджений до
Лозинський М. «Українська революція. Розвідки і матеріали. Книга п’ята. Галичина в рр. 1918—1920». 1922. Титульний аркуш.
10 років перебування у виправно-трудових таборах. Покарання відбував на Соловках. 9 жовтня 1937 особливою трійкою НКВС по Ленінгр. обл. в позасуд. порядку засуджений до смерті. Страчений в урочищі Сандормох поблизу Медвеж’єгорська (нині місто в Карелії, РФ). Реабілітований 24 вересня 1957. Праці: Галичина на мировій конференції в Парижі. Камінець, 1919; Галичина в рр. 1918—1920. Відень, 1922. Літ.: Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина і доля західноукраїнської інтелігенції: 20—50-ті роки ХХ ст. К., 1994; Рубльов О.С. Шляхами на Соловки: радянське десятиріччя Михайла Лозинського. «УІЖ», 1997, № 4—6, 1998, № 1; Його ж. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). К., 2004. Р.Г. Симоненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лозинський Михайло Михайлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
