ЛЕЛЕВЕЛЬ Йоахим (21.03.1786— 29.05.1861) — польс. історик, громад. і політ. діяч; ідеолог польс. демократ. руху 1-ї пол. 19 ст. Професор (1815), д-р філософії (1820). Н. в м. Варшава. 1807 pакінчив Віленський ун-т. 1808— 10 працював викладачем Кременецького ліцею. Потому був професором Віленського ун-ту (нині Вільнюський університет; 1815— 18, 1822—24) і Варшавського унту (1819—21). 1824 за прогресивні погляди і зв’язки з молодіжним підпіллям царська влада позбавила його права викладати в ун-ті. 1828 обраний до сейму.
104 ЛЕЛЕКАЧ
Й. Лелевель.
М.М. Лелекач.
Під час польського повстання 1830—1831 — голова Патріотичного т-ва, член польс. уряду. Після поразки повстання виїхав за межі Російської імперії. Жив у Брюсселі (Бельгія). Був одним із кер. польс. демократ. еміграції, намагався об’єднати її навколо повстансько-респ. програми. Організував відрядження на територію підрос. України з метою підняти там повстання партизан. експедиції Ю.Залівського (1833) та групи політ. емісарів на чолі з Ш.Конарським (1835; обидва заходи зазнали невдачі). 1846 вступив до Демократичного товариства польського, 1847 — до Міжнар. демократ. т-ва. Напередодні Краківського повстання 1846 написав звернення — «Землякам на Україні», у ньому закликав польс. шляхту відмовитися від панщини й залучити на бік патріотичних польс. сил як польс., так і укр. селянство. Підтримував боротьбу всіх поневолених народів, у т. ч. українців, за право самостійно визначати свою долю. Саме йому належить гасло «За нашу і вашу свободу», якому судилося довге життя. Згодом (після початку Кримської війни 1853—1856) у відповідь на цей заклик О.Герцен на шпальтах «Колокола» щиро і гаряче виступив на захист польс. свободи. У різні роки написав низку праць, переважно з історії Польщі та спеціальних історичних дисциплін. Серед них: «Польська історія до кінця правління Стефана Баторія» (1813), «Панування польського короля Станіслава Августа Понятовського» (1818), «Історія Польщі» (1829), «Заува-
ження до історії Польщі та її народу» (1836), «Історія Литви і Русі до Люблінської унії» (1839). Від 1854 почав друкувати в Познані (нині місто в Польщі) зібрання своїх істор. праць у 20 т. (повністю побачило світ посмертно — 1865 у 18-ти томах, томи 14 і 15 не вийшли). У творах відстоював республікансько-демократ. напрям в польс. історіографії, особливого значення надавав передусім суспільно-політ. проблемам. Уперше в польс. історіографії звернувся до висвітлення питань соціальної історії, з’ясування ролі нар. мас. Базував синтез історії Польщі на концепції слов’ян. гміновладства (гміна — територіальна громада), в рамках якої робив акцент на респ. традиціях. Значну увагу приділяв вузловим проблемам історії України часів Київської Русі, Галицько-Волин. д-ви й козацтва (повстанням кінця 16 — 1-ї пол. 17 ст., національно-визвол. війні під проводом Б.Хмельницького, Гадяцькій угоді 1658 тощо). Його істор. праці були відомі й користувалися популярністю в Україні (зокрема, серед членів «Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського товариства — передусім М.Костомарова й Т.Шевченка). Певні надії Л. покладав на початок лібералізації Росії в перші роки царювання Олександра ІІ (останній вступив на престол 1855). Однак Л. не прийняв, як це зробила частина польс. емігрантів, оголошену царем амністію польс. революц. діячам. 1860 його відвідав З.Сєраковський, який забезпечував зв’язок польс. конспірації з рос. революц. рухом. Напередодні селянської реформи 1861 намагався переконати шляхту Правобережної України визнати право селян на землю. Критикував наміри шляхти передати селянам лише маленькі клаптики землі, до того ж за високу ціну, такі дії, на його думку, будуть не стільки сприяти «нашій національній справі», скільки завдадуть їй шкоди. Після загострення хвороби переїхав (за сприяння друзів) до Парижа (Франція). Його останньою працею стала книга «Польща, її історія та проблеми» (містить спомини —
«Пригоди в пошуках та дослідженнях польських національних проблем»). П. у м. Париж. 1957—69 у Варшаві видано зібрання його творів у 10 т. Бібліогр.: Hleb-KoszaЅska H., Kotwiczоwna M. Bibliografia utworоw Joachima Lelewela. Wroc»aw, 1952. Тв.: Historyka, tudzie] o »atwem i poуytecznem nauczaniu historyi. Wilno, 1815; Dzieje Polski. Warszawa, 1829; Polska wiekоw Сrednich, t. 1—4. PoznaЅ, 1846—51; Краткие очерки по истории польского народа. СПб., 1862; Польша и Испания, историческая между ними параллель в XVI, XVI и XVII столетиях. М., 1863; Polska, dzieje i rzeczy jej, t. 1—13, 16—20. PoznaЅ, 1858—68; Listy do rodzeЅstwa, t. 1—2. PoznaЅ, 1878—79; Listy emigracyje, t. 1—5. Wroc»aw—Krakоw, 1948—56; Wybоr pism historycznych. Wroc»aw, 1952; Избранные произведения прогрессивных польских мыслителей, т. 2—3. М., 1956—58; Dzie»a, t. 1—10. WarСzawa, 1957—69. Ф.І. Стеблій, П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕЛЕВЕЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
