КУШЕЛЬОВ-БЕЗБОРОДЬКО Григорій Олександрович (01.02(20. 01).1832—19(07).05.1870) — поміщик, чиновник, придворний, видавець, літератор, громадський діяч, меценат, граф, камер-юнкер (1855), дійсний статський радник (1861), почесний член шахових клубів Відня, Парижа (Франція), Риму (Італія). Праправнук К.Розумовського та генерал-фельдмаршала князя М.Репніна, онук князя М.Репніна-Волконського, правнучатий племінник князя О.Безбородька, внучатий племінник кн. С.Волконського. Володар величезного спадку родів князів Безбородьків і Кушельових, зокрема, мав родинний маєток із палацово-парковим комплексом у с. Стольне Сосницького пов. Чернігівської губ. (нині село Менського р-ну
Черніг. обл.). Чл.-доброчинник Імператорського Людинолюбного т-ва (1857). Утримував дитячий притулок і жіночу богадільню. Один із вірогідних прототипів образу князя Мишкіна в романі Ф.Достоєвського «Идиот» («Ідіот»). Н. в м. Санкт-Петербург у сім’ї Олександра Григоровича Кушельова-Безбородька (1850— 55 був держ. контролером) та Олександри Миколаївни, у дівоцтві — княжни Репніної. Закінчив царськосельський Олександрівський ліцей 1850, служив у канцелярії Комітету міністрів Російської імперії. Став почесним попечителем Ніжин. юрид. ліцею (див. Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька), субсидіював його, подарував йому унікальні колекції,
серед яких: рукописи М.Гоголя, спеціально намальоване поличчя свого батька та низку копій відомих портретів, у т. ч. Н.Кукольника (з оригіналу пензля К.Брюллова) та Є.Гребінки (з картини худож. А.Мокрицького). На поч. 1850-х рр. улаштував у власному будинку зібрання та змагання шахістів (переможців заохочував призами). 1853 взяв участь у заснуванні Т-ва любителів шахів. Виступав у рос. пресі з белетристикою, почасти на укр. тематику. До 6-го числа петерб. ж. «Пантеон» 1856 подав власну прозу «Сказочник: Отрывок из путевых записок Грицки Григоренко», сюжетно ввівши до неї виконувану гол. героєм-бандуристом пісню на вірш Т.Шевченка «Заворожи мене волхве…», («Заворожи мені, волхве...») зі спец. приміткою: «Стихи одного из малороссийских поэтов» (на той час ще діяла запроваджена імп. Миколою I заборона щодо Т.Шевченка «писати і малювати»). Ідентичний текст умістив у книжці нарисів і оповідань «Очерки и рассказы» (СПб., 1857). Від 1859 випускав у С.-Петербурзі ж. «Русское слово», де 1860 побачили світ дві рецензії на «Кобзаря» (спочатку російського поета М.Михайлова, а потім Д.Мордовцева (Д.Мордовця)), виконаний М.Гербелем рос. переклад шевченкової «Катерини» та складені О.Афанасьєвим-Чужбинським матеріали про час. «Основа» й про життя Т.Шевченка. 1862 віддав «Русское слово» вкупі з друкарнею редакторові часопису Г.Благосвєтлову, чиїм сподвижником од 1861 зробився молодий літ. критик Д.Писарев — брат у других Марка Вовчка. На поч. 1860-х рр. К.-Б. зустрічався в Лондоні (Велика Британія) з О.Герценом, виділив гроші «Вільній російській друкарні». Восени 1861 підтримав петицію столичної інтелігенції на захист репресованого урядом М.Михайлова. Власним коштом опублікував книгу «Лицей князя Безбородко» (СПб., 1859) та укладені М.Костомаровим (вип. 1—2, 4) і О.Пипіним (вип. 3) збірники «Памятники старинной русской литературы» (СПб., 1860—62). Видавав «Шахматный листок» (1859—63). Був разом з І.Вернадським одним
із фундаторів і чільників петерб. Шахового клубу (1862). П. у м. С.-Петербург. Тв.: Очерки, рассказы и путевые заметки, т. 1—2. СПб., 1862. Літ.: Кушелев-Безбородко. «Русский архив», 1872, кн. 3; Мей Л. Граф Г.А. Кушелев-Безбородко. В кн.: Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. СПб., 1881; Варустин Л.Э. Журнал «Русское слово»: 1859—1866 гг. Л., 1966; Линдер И.М. У истоков шахматной культуры. М., 1967; Назиров Р.Г. Герои романа «Идиот» и их прототипы. «Русская литература», 1970, № 2; Пилипчук Р.А. Невідомі прижиттєві публікації Шевченкового вірша «Заворожи мені, волхве…» «Радянське літературознавство», 1977, № 5; Кузнецов Ф. Круг Д.И. Писарева. М., 1990; Коротков Ю.Н. Кушелев-Безбородко. В кн.: Русские писатели: 1800—1917, т. 3. М., 1994; Калібаба Д.П. Відомі діячі культури, науки, політики Придесення. Чернігів, 1995; Усенко П.Г. Кушелев-Безбородко. В кн.: Энциклопедия жизни и творчества Н.И.Костомарова. К.—Донецк, 2001. П.Г. Усенко.
політ. діяльності. Протягом останніх років мешкав у Бельгії, де й помер. Літ.: Довідник з історії України, т. 2. К., 1995; Українська Центральна Рада: Документи і матеріали, т. 1—2. К., 1996—97; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998. Т.С. Осташко.
хеология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (энеолит, бронза и раннее железо). К., 1990. Я.П. Гершкович.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУШЕЛЬОВ-БЕЗБОРОДЬКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
