КУПРІН Олександр Іванович (псевдоніми — Януш, А.Незабудкин, В.Теплов, Киевлянин, А.Поспелов, Алеко, Али-хан, Заратустра та ін.; 07.09(26.08).1870— 25.08.1938) — письменник. Н. в м. Наровчат (нині місто Пензенської обл., РФ) в сім’ї дрібного чиновника. Після смерті батька його мати — Любов Олексіївна (походила зі збіднілого роду князів Кулунчакових) — переїхала з дітьми жити до Москви. З 1880 навчався в 2-й Моск. військ. г-зії (1882 перейменована на 2-й Моск. військ. корпус), 1888 — в 3-му Олександрівському уч-щі в Москві. Ще юнкером опублікував оповідання «Последний дебют» («Русский сатирический листок», 1889, 3 груд.), у сюжеті використав резонансну подію — самогубство на харків. сцені 1881 актриси Є.Кадміної.
1890 закінчив навчання підпоручиком, призначений служити в 46-й Дніпровський піх. полк, розквартирований на Поділлі, переважно в Проскурові (нині м. Хмельницький), Гусятині, Волочиську. 1891 у газ. «Волынь» умістив віршований фейлетон «Везде встретишь», 1892 — у газ. «Киевлянин» — оповідку «Психея», 1893 передав свою нову поезію в час. «Волынь», а прозу — в газ. «Киевское слово» та петерб. ж. «Русское богатство». У 1894 вийшов у відставку й переїхав до Києва. Публікував свої твори в газетах «Киевское слово», «Киевлянин», «Жизнь и искусство». 1896 служив на підпр-вах Донбасу, у т. ч. рахівником сталеливарного Петровського з-ду, готував кореспонденції, написав повість «Молох» («Русское богатство», 1896, № 12), влітку управляв поліським маєтком Казимирівка (нині с. Кузьмівка Сарненського р-ну Рівнен. обл.). Цього року надрукував у Києві свою першу книжку «Киевские типы», а наступного — «Миниатюры», ввійшовши до числа найвідоміших у Російській імперії письменників. 1897 відвідав Одесу, де зустрівся з І.Буніним, потім мандрував Поліссям. Виступав у житомир., київ. і петерб. пресі. 1898 завершив оповідання «В лесной глуши» («Лесная глушь»), додавши до нього українськорос. словничок («Русское богатство», № 9), опублікував у газ. «Киевлянин» повість «Олеся (Из воспоминаний о Волыни)». Деякий час займався акторством у драм. трупі В.Вікторова в Сумах (1899), був суфлером укр. («малоросійського») театрального гурту в Києві. Узимку 1899/1900 з другом-киянином М.Кисельовим написав комедію «Грань столетия». 1900 налагодив публікації на шпальтах газ. «Одесские новости» («Ошибка», «Тапер», «Царицынское пожарище, «Убийцы», «Оборотень», «Больничный цветок», «Астры», «Таинственный незнакомец»). 1901 потоваришував з А.Чеховим, у його ялтинському будинку працював над оповіданням «В цирке» («Мир Божий», 1902, № 1). На борту чорномор. пароплава «Св. Николай» познайомився з Л.Толстим,
який схвально характеризував його літ. майстерність. Від груд. 1901 жив у СанктПетербурзі, завідував белетристичним відділом час. «Журнал для всех», з лют. 1902 очолив такий само відділ у місячнику «Мир Божий». Співробітничав із вид-вами «Шиповник» і «Знание», з редакціями збірників «Земля», «Жизнь», «Помощь», «К свету», журналами «Русское богатство», «Театр и искусство», «Современный мир», «Юный читатель», «Родная нива». Оприлюднив у них низку творів, зокрема, «Гамбринус», «Белый пудель», «Гранатовый браслет», «Яма», «В казарме», «Вечерний гость», «На покое», «Каждое желание» («Звезда Соломона»), «Морская болезнь», «Как я был актером», «Редиард Киплинг», «Бред», «Изумруд», «Поединок», «Суламифь», цикл «Листригоны». Часто звертався до злободенної сатири. Восени 1902 познайомився з Максимом Горьким, чиє вид-во «Знание» наступного року опублікувало том оповідань К. Влітку 1903 знову відпочивав у Криму, восени їздив до Одеси. 1904 навідував Ялту, Одесу, «оксамитовий сезон» провів у Балаклаві й там 1905 купив ділянку для саду. Як очевидець придушення Севастопольського збройного повстання 1905 відгукнувся статтею «События в Севастополе» у газ. «Наша жизнь» за 1 груд. 1905 (передруковано: Историко-революционный альманах. СПб., 1907; Календарь Русской революции. Пг., 1917). Допомагав рятувати бунтівних матросів крейсера «Очаков» від загибелі під час придушення повстання урядовими ЗС. За критику каральних акцій зазнав переслідувань. Наприкінці 1905 разом із дружиною М.Купріною, А.Богдановичем, Ф.Батюшковим, Є.Тарле та рештою чл. ред. комітету ж. «Мир Божий» задекларував програмні соціаліст. ідеали, обстоював свободу «національних груп», «ідею автономності народів, що входять до складу російської держави». 1909 нагороджений (разом з І.Буніним) академічною Пушкінською премією. На той час він мав не лише загальнорос., а й широке зарубіжне визнання сво-
го таланту. Його «Поединок», уперше опублікований 1905, був перекладений нім., франц., швед., італ., іспанською та ін. європ. мовами. 1911 у час. «Синий журнал» (№ 14—15) розпочав друкувати колективний детектив-пародію «Три буквы», його співавторами стали А.Аверченко, Теффі (Надія Лохвицька, у заміжжі Бучинська) та ін. письменники. На сторінках цього ж періодичного видання вмістив есе «Мой полет», «Поэт арены», «Устроители», «Фараоново племя», «Заметка о Джеке Лондоне». 1912 у додатку до ж. «Нива» було видрукувано 8 перших томів зібрання його творів. 1913 дав інтерв’ю з приводу Бейліса справи, наголосивши: «Тут або свідома підлість, або расова ненависть, що дійшла до безумства». Відмовився контактувати з шовіністськи зорієнтованим тоді час. «Новый журнал для всех», де раніше, 1909, виступив із листом «О Гоголе». 20 (8) берез. 1914 на своїй лекції, присвяченій літ. явищам доби, презентував у Києві оповідання «Слоновья прогулка». З поч. Першої світової війни відвідав прифронтову зону, був у Вільно (нині м. Вільнюс) та в м. Рівне. У листоп. 1914 як офіцер запасу призваний до армії. Навесні 1915 демобілізований за станом здоров’я. Для поранених улаштував лазарет на власному обійсті, придбаному 1911 в Гатчині (нині місто Ленінград. обл., РФ). Узимку 1915/16 в Києві виконував обов’язки помічника уповноваженого Всерос. земського союзу (див. Земський союз). Од 1916 на кіноекранах демонструвався фільм «Жакомино жестоко наказан» за участю К. (фіксація жартівливої вистави на його дачі). Після Лютневої революції 1917 редагував у Петрограді (нині м. С.-Петербург) газ. «Свободная Россия». В лип. 1918 ув’язнений комісією трибуналу за захист у газ. «Молва» великого кн. Михайла Олександровича (брата колиш. імп. Миколи II). Після звільнення проектував для селян час. «Земля», у зв’язку з чим зустрічався з В.Леніним, проте не дістав очікуваної підтримки. 1919 співробітничав із вид-вом «Всемирная литература», перекладав твори Й.-Ф.Шіллера, випускав у
505 КУПРIН
О.І. Купрін.
506 КУПЧИНСЬКИЙ
О.А. Купчинський.
Гатчині «Приневский край» — газету підлеглих адміралові О.Колчаку протибільшовицьких військ генерала від інфантерії М.Юденича. Невдовзі емігрував. З 1920 жив у Парижі (Франція), 1921 видав «Рассказы для детей», редагував ж. «Отечество». 1925 підготував книжку «Рассказы», 1927 — «Новые повести и рассказы», 1928 — «Купол св. Исаакия Далматского», «Храбрые беглецы», 1929 — «Елань», 1930 — «Колесо времени». Узяв участь у з’їзді рос. письменників і журналістів, організованому 1928 у Бєлграді (нині столиця Сербії). Поступово відійшов від політики. 1931—32 редагував тижневик «Иллюстрированная Россия». 1933 випустив окремим виданням роман «Юнкера». Друкувався також у часописах «Новая русская жизнь», «Сегодня», «Общее дело», «Русское время», «Русское дело», «Возрождение», «Русская газета в Париже» та ін. Опублікував низку статей антирад. спрямування, істор. нарисів, нотаток, спогадів. Бідував. Листувався з І.Рєпіним, одержав від останнього в подарунок кілька картин, які через матеріальну скруту продав. 31 трав. 1937 тяжко хворим із дружиною Єлизаветою прибув до Москви, у лип.—серп. мешкав у Підмосков’ї, а наприкінці груд. переїхав до Ленінграда (нині м. С.-Петербург). У черв. 1938 жив у Гатчині. П. у м. Ленінград. Худож. проза К. значною мірою автобіографічна (зокрема, в «Поединку» відображено спомини про службу у війську, в творах «Гамбринус», «Листригоны», «Яма» — відповідно, одес., балаклавські та київ. враження). Втім, К. заявляв: «Я уникаю портретності, “Яма” — це і Одеса, і Петербург, і Київ». Тв.: Сочинения, т. 1—12. СПб.— М., 1907—17; Полное собрание сочинений, т. 1—9. СПб., 1912—15; Собрание сочинений, т. 1—9. М., 1970—73; Рассказы, очерки, воспоминания. «Неман», 1989, № 5; Золотой петух. М., 1999. Укр. пер.: Конокради. Х. [1930]; В надрах землі. Х., 1931; Вибрані твори. К., 1950; Оповідання. К., 1953; Анафема. К., 1958; Мирне життя. Ужгород, 1960; Олеся. К., 1965; Поєдинок. К., 1981. Літ.: Чуковский К. «Поединок» А.Куприна. «Одесские новости», 1905,
8 мая; Богданович А. На войне и дома (о «Поединке»). «Наша жизнь», 1905, 29 июля; Колтоновская Е.А. Куприн как выразитель эпохи. «Образование», 1907, № 4; А.И.Куприн о своем аресте. «Волынь», 1909, 8 сентября; Пушкинские премии. «Киевская мысль», 1909, 23 октября; Колтоновская Е.А. Поэт жизни. «Вестник Европы», 1915, № 1; Боцяновский В.Ф. Куприн и севастопольские события. «Литературный современник», 1939, № 7—8; [Ротштейн Э.] Материалы к биографии А.И. Куприна. В кн.: Куприн А.И. Забытые и несобранные произведения. Пенза, 1950; Павловская К.Е. А.И.Куприн. Публикация его произведений и литература о нем. «Ученые записки Саратовского университета», 1955, т. 53; Берков П.Н. Александр Иванович Куприн. М., 1956; Павловская К.Е. Очерки Куприна «Киевские типы». «Ученые записки Саратовского университета», 1957, т. 56; Афанасьев В.Н. Куприн и сцена. «Театральная жизнь», 1958, № 2; Аспиз Е.М. А.И.Куприн в Балаклаве. «Крым», 1959, № 23; Волков А. А.И. Куприн на Украине. «Советская Украина», 1960, № 9; Афанасьев В.Н. На подступах к «Поединку». «Русская литература», 1961, № 4; Його ж. Неизвестные очерки Куприна. «Русская литература», 1962, № 2; Инсарова Н. Куприн в Одессе. «Радуга», 1965, № 9; Гончаренко И. Неопубликованные письма А.И. Куприна. Там само, 1966, № 4; Куприна-Иорданская М.К. Годы молодости. М., 1966; К.Н. Батюшков, Ф.Д. Батюшков, А.И. Куприн. Вологда, 1968; Афанасьев В.Н. Александр Иванович Куприн. Ленинград, 1971; Цященко Т. Про роботу О.І.Купріна у київській пресі. «Радянське літературознавство», 1973, № 9; Лилин В. Александр Иванович Куприн. М., 1975; Альберт И.Д., Вишневский И.П. А.И. Куприн: (семинарий). Львов, 1978; Куприна К.А. Куприн — мой отец. М., 1979; Кулешов Ф.И. Творческий путь А.И.Куприна: 1883—1907. Минск, 1983; Його ж. Творческий путь А.И. Куприна: 1907—1938. Минск, 1987; Бунин И.А. Собрание сочинений, т. 6. М., 1988; Письма о Куприне. «Неман», 1988, № 2; Хинкулов Л.Ф. Золотые ворота Киева. К., 1988; Храбровицкий А.В. А.И. Куприн в 1937 году. В кн.: Минувшее, т. 5. Paris, 1988; Петровский М.С. Городу и миру. К., 1990; Питляр И.А. Куприн. В кн.: Русские писатели: 1800—1917, т. 3. М., 1994; Дружников Ю. Александр Куприн: деготь и патока. «Смена», 1997, № 3. П.Г. Усенко.
Купчинський О. «Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть: Дослідження. Тексти». Львів, 2004. Обкладинка.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУПРІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
