ОЛЕСНИЦЬКИЙ Ярослав (1875 —15.07.1933) — громад. і політ. діяч, дипломат. Небіж Є.Олесницького. Н. в м. Галич. За фахом — юрист. 18 жовтня 1918 обраний до складу Укр. Нац. Ради (див. Українська Національна Рада ЗУНР) від Укр. національнодемократ. партії, з листопада — радник, 1-й віце-секретар держ. секретаріату закордонних справ, входив до складу урядової делегації Західноукраїнської Народної Республіки на урочистому проголошенні в Києві 22 січня 1919 Акту злуки; з ініціативи Л.Цегельського призначений першим радником дипломатичної місії Української Народної Республіки у Великій Британії, брав участь у Нараді послів і голів дипломатичних місій УНР 6—14 серпня 1919 в Карлсбаді (Карлові Вари, Чехословаччина); улітку 1920 спільно з А.Марголіним подав клопотання про членство УНР у новостворюваній Лізі Націй. 1921—22 викладав у Львівському таємному українському університеті, водночас займався адвокатською практикою, зокрема виступав оборонцем на процесі 23 жовтня — 18 листопада 1922 в справі замаху бойовиків Української військової організації на чолі зі С.Федаком на Ю.-К.Пілсудського і львів. воєводу Грабовського. З 1923 мешкав у Золочеві, був членом Союзу укр. адвокатів; 1930 обраний до польс. сейму від Українського національно-демократичного об’єднання, активно виступав проти репресивної політики Варшави на західноукр. землях, 1931 від імені Української парламентської репрезентації
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Олесницький Ярослав» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
