НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР — правосл. чол. монастир у Новгороді-Сіверському, видатний архіт. ансамбль. Час заснування не відомий. За церк. традицією, існував ще до
конуючи царський указ, переселилася на територію Рос. д-ви, до Рильська (нині місто Курської обл., РФ), а потім — до Севська (нині місто Брянської обл., РФ), де було засновано Новоспаський монастир. 1635 новгород-сіверський староста О.Пясочинський домігся від польс. короля Владислава IV Ваза згоди на передачу єзуїтам порожніх монастирських будівель. 1636 прибули перші єзуїти і відкрили початкову школу. 1646 навчальний заклад дістав статус колегіуму (проіснував до 1648). Правосл. обитель знов почала діяти 1657, коли гетьман І.Виговський своїм універсалом надав Н.-С.С.-П.м. разом із його маєтностями Лазарю Барановичу, який мав тут свою резиденцію до 1672, коли переїхав до Чернігова. За Лазаря Барановича та його наступника архімандрита Михаїла Лежайського розгорнулися масштабні буд. роботи. Лазар Баранович організував у монастирі лат. школу (вона стала основою для Чернігівського колегіуму), скрипторій (тут 1665 створено рукописний ілюстрований «Служебник») і Новгород-Сіверську друкарню. 1699—1701 настоятелем монастиря був Димитрій Туптало (див. Димитрій Ростовський). 1785 в монастирі було влаштовано духовну семінарію (діяла до поч. 19 ст., потім на її базі створено духовне уч-ще). Монастир мав багату б-ку. 1918 монастир було ліквідовано. 1929 його територію оголосили історико-культ. заповідником. У період гітлерівської окупації (1941—43) на території монастиря діяв табір для військовополонених та цивільних осіб, де загинуло більше 17 тис. в’язнів. Ансамбль зазнав руйнувань під час наступу рад. військ 1943. У повоєнні роки аж до 1987 в монастирських будівлях містилася психіатрична лікарня. У 1980-ті рр. почалися реставраційні роботи, що остаточно завершилися тільки у 2004 за підтримки Президента України Л.Кучми. Із 1999 р. Н.-С.С.-П.м. став діючим (належить УПЦ (МП)). До серед. 17 ст. монастир був оточений земляними укріпленнями з мурованою надбрамною баштою (датується кін. 16 — поч. 17 ст., пізніше втратила оборонні функції й набула вигляду над-
«Український археографічний щорічник», вип. 2, 1993; Віроцький В.Д. та ін. Монастирі та храми землі Сіверської. К., 1999; Ричков П. Українська архітектурна спадщина Товариства Ісуса: Коротка антологія. «Архітектурна спадщина України», вип. 5, 2002; Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. К., 2005; Черненко О., Казаков О. Дослідження давньоруської монументальної споруди в Новгороді-Сіверському. В кн.: Ruthenica, т. 4. К., 2005. Д.Я. Вортман, О.П. Радченко.
брамної дзвіниці). У центрі стояв Спасо-Преображенський собор, який за Лазаря Барановича набув рис бароко (уяву про новий зовн. вигляд храму дає гравюра з «Анфологіона», надрукованого 1678 в Новгороді-Сіверському). Навколо собору постали муровані споруди: палатний корпус із Петропавлівською церквою (16—17 ст.), покої настоятеля зі СвятоІллінською церквою (2-га пол. 16 ст., перебудови — 17—18 ст.; із 1987 тут міститься музей «Слова о полку Ігоревім»), келії (2-га пол. 17 ст.), бурса (1657—67; також діяли навч. заклади). Замість валів навколо монастиря збудовано цегляну стіну з баштами (завершено 1680). 1787 рос. імп. Катерина II відвідала Н.-С.С.-П.м. і зробила велику пожертву на спорудження нового монастирського собору. Старий собор розібрали і на місці давньорус. пам’ятки за проектом Дж.Кваренгі 1791—96 збудували храм у стилі класицизму. Внаслідок буд. прорахунків собор швидко прийшов у аварійний стан, і його врятував черніг. губернський архітектор А.Карташевський, за проектом якого 1817—21 спорудили допоміжні конструкції, при цьому не зіпсувавши вигляд храму. У соборі поховано О.К.Розумовського. Літ.: Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. К., 1990; Русина О.В. Грамоти новгород-сіверському Спасо-Преображенському монастирю (у копіях севського походження).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
