граф, філолог. Член Чеської АН та Наукового товариства імені Шевченка. Закінчив філос. ф-т Карлового університету (1887), студіював антропологію та археологію в Мюнхені (1889), проводив дослідження в лабораторіях антропологічної школи в Парижі (1889—90), вивчав археол. колекції в Києві, Варшаві, Москві, Твері (1893). З 1891 — доцент, з 1898 — професор Празького ун-ту. 1907—08 — декан філос. ф-ту, 1927—28 — ректор ун-ту. 1906 вченого обрано чл.-кор. Петерб. АН. Заснував та редагував низку наук. періодичних видань. Протягом 1892—1928 був редактором етногр. ж. «„eskv lid» («Чеський народ»). 1898 вчений започаткував видання час. «VstnRk Slovanskvch Staroсitnosti» («Вісник слов’янських старожитностей»), що з 1901 виходив під назвою «VstnRk SlovanskJ filologie a staroсitnosti» («Вісник слов’янської філології і старожитностей») та містив огляд нових слов’янознавчих праць. Позитивний відгук на його перший випуск було опубліковано на сторінках «Киевской старины» (1898) М.Біляшівським. 1899 в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» було вміщено рецензію М.Грушевського на «Вісник», в якій він відзначив прагнення Н. створити загальнослов’ян. багатомовне наук. видання, до співробітництва в якому залучалися представники різних європ. наук. центрів. Н. здійснював потужну роботу з популяризації наук. знань. 1896 він став першим директором Празького нар. музею, а 1919 за його сприяння було засновано Ін-т археології в Празі. На початковому етапі своєї наук. кар’єри Н. займався переважно антич. археологією. Згодом коло його наук. інтересів розширилося. У монографії «Lidstvo v dob pНedhistorickJ se zvl<Уtnim zНetelem na zem SlovanskJ» («Людство в доісторичні часи...». Прага, 1893) учений вперше здійснив огляд найдавнішої історії слов’ян у контексті археології Європи від палеоліту до середньовіччя. 1898 цю працю було перекладено рос. мовою Ф.Вовком. В.Антонович у своїй рецензії назвав її видатним твором сучасної археол. літератури. Найважливішою студією Н. стала ба-
гатотомна праця «SlovanskJ staro- 1899, т. 27; Францев В.А. Очерки по сitnosti» («Слов’янські старожит- истории чешского возрождения. Варності», т. 1—4. Прага, 1902—34; 2-га частина опубл. під назвою «Культура стародавніх слов’ян», т. 1—2. Прага, 1911—25). У ній на базі даних археології, етнографії, антропології, філології вчений відтворив історію слов’ян за часів первіснообщинного ладу та раннього середньовіччя, заклав підвалини для розвитку т. зв. Вісло-Дніпровської теорії походження слов’ян. Згідно з його концепцією, ядром слов’ян. прабатьківщини була територія Волині. Осн. результати своїх досліджень Н. виклав в узагальнюючому вигляді в працях «Manuel de l’antiquitJ slave» («Підручник зі слов’янських старожитностей», т. 1—2. Париж, 1923—26) та «Rukovt slovanskJ archeologie» («Підручник зі слов’янської археології». Прага, 1931). У своїх студіях Н. порушив питання про етнічне розмежування словаків і русинів (українців) у межах Австро-Угорщини. Він доводив, що вже в 5 ст. розпочався процес розселення предків русинів (українців) на території Закарпаття. Н. підтримував творчі зв’язки з багатьма укр. вченими, зокрема, листувався з Ф.Вовком та М.Грушевським. Літ.: В.А. Д-р Любор Нидерле. Человечество в доисторические времена. Пер. с чешского Ф.К. Волкова, под ред. Д.Н. Анучина. СПб., 1898. «Киевская старина», 1898, № 3; Н.Б. Dr. Lubor Niederle. VstnRk slovanskvch staroсitnostі. Svazek I. Praha. 1898. «Киевская старина», 1898, № 12; Грушевський М. VstnRk slovanskvch staroсitnostі. — Indicateur des travaux relatifs B l’antiquitJ slave, vyd<v< Dr. Lubor Niederle, кн. I. Прага, 1898. «ЗНТШ»,
391 НІЖИН
шава, 1902; Eisner J.L. Niederle. Praha, 1948; Ильин М.А., Королюк В.Д. К поездке Любора Нидерле в Россию в 1893 году. В кн.: Славянский архив: Сборник статей и материалов. М., 1963; Краткая история Карлового университета. Прага, 1965; Синюк А.Т. Нидерле (к 100-летию со дня рождения). «Вопросы истории славян», 1966, вып. 2; Наулко В. До питання українсько-чеських взаємин: листи Любора Нідерле і Ченека Зібрта до Ф.К. Вовка (Волкова). «Слов’янські культури в європейській цивілізації» (К.), 2001; Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород, 2001; Латко І., Пеняк П. Із епістолярної спадщини Любора Нідерле. Ужгород, 2006; Наулко В. Листи Любора Нідерле до Михайла Грушевського. «Український археографічний щорічник» (К.), 2006, вип. 10/11. О.А. Іваненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НІДЕРЛЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
