НИКОНІВСЬКИЙ ЛІТОПИС — найбільша літописна компіляція з будь-коли створених у Сх. Європі. Назву літопис одержав за одним із пізніх списків (Б-ка Академії наук, 17.2.5), що належав патріарху Никону, якого один час помилково вважали автором. Початкова редакція Н.л. (відображена в списку Оболенського, Рос. держ. архів давніх актів, ф. 201, № 163) доводить виклад до 1520 і, як вважають, була створена в Москві при митрополичій кафедрі протягом 2-ї пол. 1520-х рр. Найімовірнішим редактором-укладачем її вважають митрополита Даниїла (1522—39), відомого церк. і політ. діяча. Гол. джерелами Н.л. стали Симеонівський, Йоасафівський та Новгород. хронографічний літописи, а також низка місц. літописців, давніх повістей, сказань, житій святих та архів. документів. У 2-й пол. 1550-х рр. було створено нову редакцію Н.л. (відображену у т. зв. Патріаршому спискові, Б-ка Академії наук, 32.17.8) шляхом з’єднання літописного зводу митрополита Даниїла з матеріалами Воскресенського літопису та Літописця початків царства в редакції 1556. Ще одна редакція, продовжена викладом подій за 1556—58, представлена списком Оболенського (2-га і 3-тя його частини). Н.л. використовувався при укладанні Степенної Книги, а в 1670-х рр. його було покладено в основу патріаршого літописного зводу. Список Оболенського Н.л. став гол. джерелом тексту т. зв. Лицьового зводу — багатотомного ілюстрованого літопису, створеного протягом 1560—80-х рр. за наказом рос. царя Івана IV. У кінці 1630-х рр. було створено ще одну, т. зв. Троїцьку, редакцію Н.л., продовжену за текстом Но-
вого літописця і представлену найбільшою кількістю списків: Бібліотечний, Троїцький, Никонівський (виготовлений спеціально для патріарха Никона і дав назву всій компіляції), Архівський, Ундольського, Сімферопольський, Ермітажний. В істор. літературі Н.л. став популярним завдяки низці унікальних відомостей, у т. ч. з ранньої історії Русі. Спроби довести, ніби в цих легендарних повідомленнях відображено рештки давнього літописання, а також доповнити на їх підставі реконструкцію найдавніших етапів становлення Київ. д-ви (Б.Рибаков, М.Брайчевський) вважаються невдалими. Вид.: Русская летопись по Никонову списку, ч. 1—8. СПб., 1767—92; ПСРЛ, т. 9—14. СПб., 1862—1910 (фототипічні відтворення. М., 1965; М., 2000); Лицевой летописный свод XVI века: Русская летописная история, т. 1—20. М., 2009 (факсимільне відтворення). Літ.: Лихачев Н.П. Палеографическое значение бумажных водяных знаков, ч. 1. СПб., 1899; Шахматов А.А. Разбор сочинения И.А. Тихомирова «Обозрение летописных сводов Руси Северо-Восточной». СПб., 1899; Платонов С.Ф. К вопросу о Никоновском своде. В кн.: Известия Отдела русского языка и словесности, т. 7, кн. 3. СПб., 1902; Шахматов А.А. Иоасафовская летопись. «Журнал Министерства народного просвещения», 1904, № 5; Лавров Н.Ф. Заметки о Никоновской летописи. В кн.: Летопись занятий постоянной историко-археографической комиссии за 1926, вып. 1 (34). Л., 1927; Розанов С.П. «Никоновский» летописный свод и Иоасаф как один из его составителей. «Известия по русскому языку и словесности Академии наук», 1930, т. 3, кн. 1; Кузьмин А.Г. Рязанское летописание. М., 1965; Клосс Б.М. Никоновский свод и русские летописи XVI—XVII вв. М., 1980; Амосов А.А. Лицевой летописный свод Ивана Грозного: Комплексное кодикологическое исследование. М., 1998; Морозов В.В. Лицевой свод в контексте отечественного летописания XVI в. М., 2005. О.П. Толочко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НИКОНІВСЬКИЙ ЛІТОПИС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
