НАМІСНИЦТВО — 1) найвища адм.-тер. одиниця, впроваджена царським урядом у 1780—90-х рр. на тій території України, що входила до складу Російської імперії, на підставі загальнорос. «Установлення для управління губерніями» (1775). Зокрема, було утворено такі намісництва: на частині Слобідської України — Харківське намісництво (1780), на території колиш. Гетьманщини — Київське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво і Чернігівське намісництво (1781—82); у Пд. Україні — Катеринославське намісництво (1784), Вознесенське намісництво (1795); в Правобережній Україні, після 2-го поділу Речі Посполитої (1793) — Ізяславське намісництво (від 1795 — Волинське намісництво), Брацлавське намісництво й Подільське намісництво. Вищою ланкою рос. адміністрації на території кожного Н. було намісницьке правління в кожному губернському місті на чолі з намісником, який призначався безпосередньо рос. монархом. За царським указом 1796 намісництва було ліквідовано і введено поділ країни на губернії; 2) орган місц. (крайового) управління, запроваджений 1849 в Австрійс. імперії, у т. ч. на підвладних їй західноукр. землях (у Галичині). З розпадом АвстроУгорщини восени 1918 й утворенням Західноукраїнської Народної Республіки намісництва було скасовано. Літ.: Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во 2-й половине ХVIII в. К., 1988; Історія України. К., 2000. О.І. Путро.
торську дисертацію на тему: «Szlachta wo»yЅska wobec Konstytucji 3 Maja» (кер. — проф. Б.Дембіньський). 1902—06 — працівник Б-ки Оссолінських у Львові. Гімназійний учитель у Тарнові (1907), Самборі (1907—13) та Львові (1914—39). Член Рим. археогр. експедицій, організованих Краківською АН (1910—12, 1921, 1930). Результатом цих експедицій стала праця «Z dziej\w polityki Kurii Rzymskiej wobec Polski (1587—1589)» (1923), на підставі захисту якої здобув габілітацію (1925). 1925—39 — викладач Львів. ун-ту (від 1938 — професор). Автор багатьох популярних гімназійних підручників: «Historia Сredniowieczna, podr“cznik dla klas wyуszych szk\» Сrednich» (1923), «Historia nowoуytna» (в 2-х част., 1924—26), «Szkolny atlas historyczny. Dzieje Сredniowieczne i nowoуytne» (1932) й ін. Переклав польською «Князя» Н.Макіавеллі та «Антимакіавеллі» прусського короля Фрідріха II Гогенцоллерна (1920). Член Наук. т-ва у Львові (1920) та Польс. істор. т-ва (1923). 1941—44 викладав у Таємному ун-ті у Львові. 1945— 47 — викладач ліцею в Тарнові. Від 1949 — доцент Ягеллонського ун-ту та Школи політ. наук у Кракові. Опублікував «Historia dyplomacji, cz. 1: Rozw\j form dyplomatycznych» (1947). П. у м. Краків. Літ.: Barycz H. Czes»aw Nanke (1883—1950). «тycie i MyСl», 1952, nr. 1—6; Його ж. Czes»aw Nanke (1883— 1950). В кн.: Polski s»ownik biograficzny, t. 22. Б/м, 1977; Його ж. Fragmenty pami“tnikarskie Czes»awa Nankego. «Rocznik Biblioteki PAN w Krakowie», 1982, r. 27; PisuliЅska J. Czes»aw Nanke (1883—1950). В кн.: Z»ota ksi“ga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku. Rzesz\w, 2007. В.В. Тельвак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАМІСНИЦТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
