КИЄВО-ХОЛМСЬКИЙ ШЛЯХ — суходільна магістраль, що в 12— 14 ст. з’єднувала Київ з новозбудованою бл. 1237 з ініціативи кн. Данила Галицького другою столицею Галицько-Волинського князів-
200 КИЗИКЕРМЕН
Л.Д. Кизим.
ства м. Холм та з Польс. королівством. Пролягав з Києва через Воздвиждень (нині с. Здвижівка), Мірчськ (нині с. Мирча, обидва села Бородянського р-ну Київ. обл.), Ушеськ (нині м. Ушомир Коростенського р-ну Житомир. обл.), Возвягль (Звягель, нині м. Новоград-Волинський), Корчеськ (Корець), Сапогинь, Дорогобуж, Пересопницю, Лучеськ (Луцьк), Володимир (нині м. ВолодимирВолинський), Устилуг, Столп’є (Стовп’є) до Холма й доходив до Любліна (Польща). Після монгольської навали на поч. 1240-х рр. шлях занепав, однак продовжував використовуватися як складова трансконтинентальної артерії, що з’єднувала різні регіони Центр. та Сх. Європи. У 16—18 ст. став основою пн. гілки Київського шляху — одного з гол. гостинців «горизонтального напрямку» на укр. землях, що перебували в ті часи в межах Речі Посполитої.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЄВО-ХОЛМСЬКИЙ ШЛЯХ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
