ЄНДИК Ростислав-Роман (псевдоніми — Роман Дмитрович, Роєн; 28.04.1906—16.02.1974) — антрополог, педагог, поет, прозаїк, публіцист, журналіст, громад. та політ. діяч. Проф., дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1933). Н. в с. Залуччя (нині село Коломийського р-ну Івано-Франк. обл.) в родині вчителя. В 1920-х рр. вчився в Коломийській г-зії, згодом — на антропологічному від. Львів. ун-ту, продовжив навчання в Берлінському ун-ті. В передвоєнні роки жив у Львові та на Гуцульщині, гуцульському краю присвятив зб. новел «Регіт Арідника» (1937). Як публіцист друкувався у «Вістнику» Д.Донцова, видав кн. про А.Гітлера (1934), зб. оповідань про О.Довбуша «Проклін крові», поезії в прозі «Білі ночі» (обидві — 1936) та драму «Черник» про героя укр. визвол. змагань, сотника Куреня січових стрільців у Києві Ф.Черника (1938). З по-
чатком Другої світової війни оселився в осередку укр. біженців у Кракові (нині місто в Польщі), де 1940 опублікував зб. новел із життя західноукр. інтелігенції — «У кайданах раси», «Зов землі» та «В зударі з життям». У повоєнні роки жив у ФРН, працював журналістом, був проф. і ректором (1961—74) Українського технікогосподарського інституту, очолював Дім укр. науки (1963—74); був чл. Укр. нар. ради, багаторічним дописувачем ж. «Шлях перемоги» та газет «Сучасна Україна» (ФРН), «Українські вісті» (НьюЙорк, США). Автор наук. праць з антропології українців, публіцистичних книжок про Д.Донцова та про героїчне минуле укр. народу і його призначення («Слово до братів», 1955). Найзначніші худож. тв. Є. — поема «Титан» (1948) та зб. новел «Жага» (1957; на неї звернули особливу увагу критики Б.Романенчук, В.Державин, Ю.Клиновий). Товаришував з С.Вінцензом, І.Кошелівцем, С.Ленкавським, Л.Рудницьким. П. у м. Мюнхен (ФРН). Тв.: Антропологічні прикмети українського народу. Львів, 1934; Расова будова України. Мюнхен, 1948; Титан: Поеми. Мюнхен, 1948; Бенкет: Мислі. Враження. Рефлексії. Мюнхен, 1951; Тріолети: Поезії. Мюнхен, 1953; Дмитро Донцов — ідеолог українського націоналізму. Мюнхен, 1955; Слово до братів. Мюнхен, 1955; Жага: Новели. Мюнхен, 1957. Літ.: Костюк Г. Три книжки. «Сучасна Україна», 1951, 30 верес.; Проф. д-р Ростислав Єндик: Некролог. «Визвольний Шлях», 1974, кн. 3—4; Романенчук Б. Літературна Коломийщина. В кн.: Коломия й Коломийщина. Філадельфія, 1988; Кутинський М. Некрополь України. «Дніпро», 1991, № 9; Шерех Ю. Третя сторожа. К., 1993; Будівський П.О. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі. К., 1999; Хороб М. Фольклорно-міфологічні засади прози Ростислава Єндика. «Вісник Прикарпатського університету. Філологія», 1999, вип. 4; Жуковський А. Нарис історії Наукового товариства імені Шевченка в Європі. Львів—Париж, 2000; Ленкавський С. Роман Єндик — муж незалежної думки. В кн.: Ленкавський С. Український націоналізм. Твори, т. 1. Івано-Франківськ, 2002. Г.П. Герасимова.
обл.) у бідній сел. родині. Працював з 10-ти років. 1921—31 — у Західносибірському краї (нині тер. РФ): функціонер повітових комсомольських та парт. органів, секретар сільради та ін. Закінчив Моск. держ. пед. ін-т ім. В.Леніна (1931). 1931—32 — доц. Вищого пед. фінансово-екон. ін-ту в Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург), був слухачем філос. сектору аспірантури при Ленінгр. від. Комуністичної академії. 1932—36 — доц. і зав. каф-ри філософії Дніпроп. ін-ту інженерів транспорту. Закінчив філос. від. Інституту червоної професури в Києві (1937). Працював лектором Київ. обкому КП(б)У, ЦК КП(б)У, ред. ж. «Більшовик України», гол. ред. Вид-ва політ. літ. України. 1944—47 — дир. Укр. філіалу Ін-ту Маркса—Енгельса—Леніна при ЦК ВКП(б) (див. Інститут історії партії при ЦК Компартії України — філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС). Автор меморандуму «Про недоліки в роботі Інституту історії України Академії наук УРСР» (17 трав. 1944). Від 1947 — зав. каф-ри філософії Київ. ун-ту, з 1969 — проф. цієї ж каф-ри. Автор низки праць. П. у м. Київ. Літ.: Єневич Федір Федорович: [Некролог]. «УІЖ», 1977, № 2; У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Інституту історії України НАН України (1936—1956 рр.): Збірник документів і матеріалів, ч. 1—2. К., 1996; Коваль М.В., Рубльов О.С. Інститут історії України НАН України: перше двадцятиріччя (1936—1956 рр.). «УІЖ», 1996, № 6. О.С. Рубльов.
відійшла до Російської імперії. 1821 разом із Керчю виділена в особливу адм. одиницю — КерчЄнікальське градоначальство. Згідно з планом, розробленим у канцелярії новорос. та бессарабського ген.-губернатора, протягом 1824—28 тут мали оселитися запорожці, які перейшли з Османської імперії (див. Азовське козацьке військо, Задунайська Січ). Протягом 19 ст. в Є. функціонувала карантинна служба. Є. — історико-архіт. пам’ятник. Літ.: Гусаров Ф., Чуистова Л. Керчь. Историко-краеведческий очерк. Симферополь, 1963; Памятники истории и культуры Украинской ССР. К., 1987. О.А. Бачинська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЄНДИК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
