ЕТНОС (від грецьк. fинпт — плем’я, народ) — стала група людей, що історично склалася, усвідомлює свою єдність поза екон., соціальним, політ. та конфесій-
ним поділом та має спільні етнічно маркуючі ознаки. За значенням є близьким до поняття «народ» у його буденному розумінні. Вчені 1940—60-х рр. намагалися визначити Е. через перелік етнічно значущих ознак, серед яких називали спільні самосвідомість, мову, к-ру, походження, тер., життєвий устрій тощо. Після Другої світової війни найдокладніше це питання було проаналізовано П.Кушніром (Книшевим). Він, зокрема, стверджував, що найвагомішими ознаками Е. є спільні самосвідомість та мова, а їх незбігання свідчить про кризовий стан Е. У 1960-х рр. М.Чебоксаров висунув ідею, що гол. ознакою будь-якого Е. є культ. специфіка, мова ж є формою існування та передачі к-ри, а етнічна самосвідомість — результат дії всіх осн. факторів, що формують Е. Розвиваючи цей підхід, він разом з С.Арутюновим запропонував розглядати Е. як культ.-мовну спільність, що склалася на певній тер. серед людей, які перебувають в реальних соціально-екон. відносинах й усвідомлюють свою спільність. Паралельно Л.Гумільов розробив концепцію Е. як сукупності людей, яким, крім спільної самосвідомості, притаманний спільний стереотип поведінки, що сформувався в специфічних ландшафтно-кліматичних умовах. Важливою складовою теорії Е. є аналіз самого поняття «етнос». Одним з перших кроків такого аналізу було, зокрема, зіставлення поняття «етнос» з поняттям «соціальний організм», яке на межі 1960—70-х рр. виконали В.Козлов, В.Генінг та Ю.Бромлей. З’ясувалося, що ці поняття тісно пов’язані між собою, а в деяких контекстах повністю збігаються. Проблема нетотожності понять «етносоціальна спільність» та «етнокультурна спільність» на поч. 1970-х рр. була поставлена Ю.Бромлеєм. У ході її аналізу вчений запропонував розрізняти поняття Е. в широкому та вузькому значеннях, при цьому для останнього він увів назву «етнікос». Етнікос Ю.Бромлей визначив як етнокульт. спільність, тобто як сукупність людей, що історично склалася і має спільні, відносно стабільні особливості к-ри (включно з мо-
вою) й психіки, а також усвідомлює свою єдність та відмінність від ін. спільностей такого ж роду. Е. в широкому значенні визначався як етносоціальний організм — складне утворення, яке теоретично можна представити як взаємоперехрещення етнікосу та соціального організму, під яким розуміється структуроване сусп-во, самостійна одиниця істор. розвитку. Ін. словами, така етносоціальна спільність, маючи всі ознаки етнікосу, має також якості територіальної, екон., соціальної та політ. єдності. Паралельно В.Генінг здійснив розмежування категорій «умови формування етносу» (спільні тер., екон. та сусп. життя тощо) та «ознаки етносу» (мова, к-ра тощо) й розкрив соціально-екон. механізми формування етносоціальних спільностей із притаманними їм етнічними ознаками. Роботи Ю.Бромлея і В.Генінга істотно прояснили зміст поняття «етнос», але поза аналізом усе ще залишався чи не найголовніший момент — суб’єктивний: роль конкретних людей у процесі формування та розвитку Е. Вирішенню проблем, пов’язаних з цією складовою теорії Е., присвятив свої дослідження Л.Гумільов. Він увів поняття «пасіонарії», яким означив людей, наділених підвищеними емоційно-вольовими здібностями та умінням у критичні моменти згуртовувати навколо себе й вести за собою значні маси ін. людей, з яких за певних умов утворюється Е. Результатом теор. аналізу поняття «етнос» стало, зокрема, узагальнення, що формування певного (етно-) соціального організму — це істор. процес самоорганізації досить значної кількості людей, які проживають на певній тер. та усвідомлюють спільність своїх інтересів. Починається цей процес із гуртування людей під кер-вом групи енергійних і вольових лідерів задля боротьби за свої інтереси. В ході подальшої самоорганізації виникають формальні та неформальні інституціональні структури, спільне інформаційне поле, спільна самосвідомість і, врешті-решт, — соціальний організм як особливий механізм підтримування в цілісності по-різному орієнтованих дій численних складових соціу-
65 ЕТНОС
66 ЕТНОЦИД
му. За певних умов соціальний організм може набувати етнічних ознак. Певна мова поширюється як спільна мова Е., а певні вірування, звичаї, традиції, символи тощо стають загальновизнаними, більше того, такими, що визначають приналежність людини до відповідного Е. В системі етносоціального організму к-ра Е. є передусім світоглядним самовираженням певної етноістор. спільності людей (воно відображає специфічні умови існування цієї спільноти) у вигляді традицій як нормативних структур мислення та поведінки. З часом, через істотні зміни умов життя, традиції здебільшого виявляють нездатність забезпечувати задовільне існування Е., й останній входить у кризовий стан, вихід з якого може забезпечити лише модернізація культ.-поведінкових форм відповідно до можливостей людей та вимог часу. У випадку втрати Е. власного етносоціального організму Е., при наявності потужної культ.-поведінкової традиції, може зберігатися як етнікос невизначено тривалий час. Перебування такого етнікосу на власній тер. є для його виживання сприятливою, але не обов’язковою умовою, що засвідчує історія євреїв. За певних обставин етнікос, позбавлений упродовж тривалого часу власного етносоціального організму (як чехи, поляки, литовці, українці), може його відродити, більше того, як засвідчує приклад Ізраїлю, створити заново. Очевидно, смерть Е. може стати наслідком природного згасання його пасіонарності. Однак, всупереч припущен-
ню Л.Гумільова, згасання пасіонарності не є фатальним для Е. На новому рівні соціокульт. розвитку старий етнікос може відродитися в повнокровний Е., хоча й у відмінних від попередніх формах. Літ.: Кушнер (Кнышев) П.И. Этнические территории и этнические границы. «Труды института этнографии. Новая серия» (М.), 1951, т. 15; Брайчевський М.Ю. Теоретичні основи дослідження етногенезу. «УІЖ», 1965, № 2; Його ж. Походження Русі. К., 1968; Козлов В.И. Динамика численности народов. М., 1969; Генинг В.Ф. Этнический процесс в первобытности. Свердловск, 1970; Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. М., 1973; Этнос в доклассовом и раннеклассовом обществе. М., 1982; Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. М., 1983; Арутюнов С.А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. М., 1989; Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. Л., 1990; Його ж. Этногенез и биосфера Земли. М., 1993; Павленко Ю.В. История мировой цивилизации: Философский анализ. К., 2002. Ю.В. Павленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕТНОС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
