ЕРНСТ Федір Людвіґович (Теодор-Ріхард Людвіґович; 09.11(28. 10).1891—28.10.1942) — історик, мистецтвознавець, музеєзнавець. Чл. Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва, Історичного товариства Нестора-літописця, Т-ва діячів укр. пластичного мист-ва, Укр. т-ва архітекторів. Н. в м. Київ. Навч. в Берлінському (1906—10) та Київ. (1910—14) ун-тах. 1914— 17 як нім. підданий перебував на засланні у р-ні м. Челябінськ (нині місто в РФ). У монографії «Українське мистецтво XVII— XVIII віків» (1919) один із перших визначив предмет укр. мистецтвознавства. Від кін. 1917 працював у галузі охорони пам’яток як учений інструктор Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтв і старовини, 1926—30 — київ. крайовим інспектором по Київщині, Волині, Поділлю й Чернігівщині при Наркомосі УСРР. Від берез. 1919 — ред. від. мист-ва Біографічної комісії ВУАН (у картотеці понад 5 тис. імен). Проф. Київ. археол. та Київ. худож. ін-тів. Чл. комісій з організації Лаврського музею культів, Київ. картинної галереї (нині Музей рос. мист-ва), Музею мист-в ВУАН (нині Музей
мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків). Від груд. 1923 — зав. худож. від. Всеукр. істор. музею ім. Т.Шевченка. За 10 років роботи значно збільшив фонд музею, влаштовуючи тематичні виставки, видаючи каталоги. Від 1929 — другий чл. паритетної комісії з обміну культ. цінностями між РСФРР та УСРР. Автор монографій про Т.Шевченка як художника, І.Рєпіна й М.Мурашка (не видані), численних розвідок, присвячених Г.Нарбутові, Г.Гольпайну, Ґроте. Вийшли друком його києвознавчі праці про надгробок П.Румянцева-Задунайського в Києво-Печерській лаврі, дерев’яну церкву Іоанна Златоуста в старому місті, бурсу, контракти й контрактовий будинок у Києві. Уклав провідник «Київ» (1930). Заарештований 23 жовт. 1933 і засланий. Створив музей Біломор.-Балт. каналу в с-щі Повенець (нині с-ще міськ. типу, Карелія, РФ). 1936—37 завідував музеєм буд-ва каналу Москва— Волга в м. Дмитров (місто Моск. обл., РФ). Працював у Алма-Аті (нині м. Алмати, Казахстан), Уфі (нині столиця Башкортостану, РФ). 16 лип. 1941 знову заарештований. Страчений. Реабілітований. Літ.: Федір Ернст: Бібліографічний покажчик. Суми, 1987; Білокінь С. Федір Ернст і Київ. «Наука і культура: Україна», 1988, вип. 22; Його ж. Федір Ернст. «Сучасність», 1990, ч. 7—8; Нестуля О. Україна стала його долею (Ф.Л. Ернст). В кн.: Репресоване краєзнавство. К.—Хмельницький, 1991. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ернст Федір Людвіґович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
