ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ — 1) адм.-тер. одиниця УСРР. Утв. 2 лип. 1932 у складі 12 міськрад та 23 р-нів. Адм. центр — м. Артемівськ, з кін. 1932 — м. Сталіно (нині м. Донецьк). 1938 поділено на Сталінську обл. (нині Д.о.) і Луганську область; 2) адм.-тер. одиниця в складі України. Утворена в нинішніх межах 3 черв. 1938 як Сталінська обл. (з 1961 — Д.о.). Розташов. в пд.-сх. ч. України. На пд. омивається Азовським м., на зх. межує з Запоріз. та Дніпроп., на пн. зх. — з Харків. областями, на пн. сх. та сх. — з Луган. обл. та Рос. Федерацією. Тер. — 26,5 тис. км2 (4,4 % від тер. України).
За станом на 5 груд. 2001 чисельність нас. становила 4841,1 тис. осіб, з них у містах мешкало 90 %, у селах — 10 %. Центр — м. Донецьк. У Д.о. 18 р-нів, 51 місто, 132 с-ща міськ. типу, 253 сільс. ради, 1124 сільс. населені пункти. Нац. склад нас.: українці — 56,9 %, росіяни — 38,2 %, серед ін. національностей переважають греки (область є одним з осн. ареалів їх проживання), білоруси, татари, вірмени, євреї, азербайджанці, німці. Статус істор. населених місць мають міста: Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Святогірськ, Слов’янськ. За характером рельєфу Д.о. — хвиляста рівнина, на пн. сх. простягається Донецький кряж, на зх. — Придніпровська низовина, на пд. — Приазовська височина та вузька смуга Причорномор. низовини. Д.о. — одна з найбільш ресурсозабезпечених областей України. Тут зосереджені осн. запаси кам’яного, в т. ч. коксового, вугілля, є поклади кам’яної солі, доломітів, флюсових вапняків, вогнетривких глин тощо; у Волноваському р-ні — поклади ртуті. Клімат Д.о. є помірно континентальним, з відносно холодною і малосніжною зимою, спекотним, посушливим літом. Річки області належать до басейнів Дону (Сіверський Донець), Дніпра (Вовча) та Азовського м. (Кальміус). Тер. сучасної Д.о. заселена від часів палеоліту пізнього. Від 4—3 тис. до н. е. більша ч. тер. Д.о. належала до зони переважання кочового господарства. У 1 тис. до н. е. — 1 тис. н.е. тут мешкали скіфи, сармати та ін. кочові спільноти. У часи Київської Русі землі Д.о. населяли кочові народи — печеніги, половці. Після монголотатарської навали тер. Д.о. була в складі Золотої Орди, а з її (Орди) розпадом пд. ч. тер. потрапила під вплив Кримського ханства. У 17—18 ст. пн. ч. тер. належала до Слобідської України, правобережжя р. Кальміус — до земель Вольностей Війська Запорозького низового, решта тер. — Всевеликому Війську Донському. Від 1708 тер. сучасної Д.о. входила до складу Азовської губернії, 1783—97 — до Катеринославського намісництва, 1797—1802 — до Новоросійської губернії. 1802 увійшла до Катеринославської губер-
нії, частина належала до Області Війська Донського (від 1792). 1919 утворено Донецьку губернію, до складу якої входили території сучасних Донец. та Луган. областей. Від 1923 на території сучасної Д.о. існували Бахмутська, Маріупольська, Юзівська округи. 1932 утворено Донец. обл., до
складу якої увійшла і тер. сучасної Д.о. і Луганської області. 3 черв. 1938 Донец. обл. поділено на Сталінську (з 1961 — Донецька) і Ворошиловградську (нині Луганська) обл. Кількість р-нів не раз змінювалася (1938 — 22, 1946 — 28, 1960 — 22, 1965 — 15, від 1969 — 18).
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 на окупованій гітлерівцями тер. Д.о. (листоп. 1941 — верес. 1943) діяли партизан. загони. Область була звільнена від окупантів у результаті Донбаської наступальної операції 1943 (див. Донбаські операції 1941—1943).
449 ДОНЕЦЬКА
450 ДОНЕЦЬКЕ
Госп. комплекс Д.о. характеризується поєднанням пром-сті з багатогалузевим с. госп-вом. У пром-сті переважає важка індустрія. Область є одним із осн. виробників металу, палива, продукції машинобудування та хім. пром-сті. Д.о. — найбільший в Україні р-н вуглевидобутку. В області народилися: політ. і громад. діяч, письменник І.Дзюба, живописець А.Куїнджі, рос. композитор С.Прокоф’єв, поет В.Сосюра, міністр УНР М.Шаповал, П.Ангеліна, Л.Биков, М.Гришко, Д.Мілютенко, Б.Руденко, Л.Руденко, М.Скрипник, А.Солов’яненко. Осн. архіт. пам’ятки: СвятоМиколаївська церква (1798, Артемівськ), церква Покрови Пресвятої Богородиці (19 ст., Горлівка), ХМ ім. А.Куїнджі (Маріуполь), Святогірський Свято-Успенський монастир (17—19 ст.; від 2004 — Святогірська СвятоУспенська лавра). Літ.: Земляк К.П., Критенко Г.П. Край Донецкий, т. 1—2. К., 1957; Все про Україну. К., 1998; Михненко А.М. Новейшая история Донецкого бассейна. Донецк, 1998. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
