ДОВГЕ — село Іршавського р-ну Закарп. обл. Розташов. в долині р. Боржава (прит. Тиси, бас. Дунаю). В центрі села сходяться шляхи з Іршави, Сваляви, Хуста. Нас. 6790 осіб (2001). Засвідчене 1383 під назвою Hozyomezen, Hozyumezov, що є угор. пер. укр. назви (гіпотетично — Довгоє Поле, Довгополе). У 14—15 ст. — центр пн.-марамороських володінь (Довжанської домінії) феодалів Долгаїв (угор. Dolhai, тобто «Довжанський»), які від назви села утворили собі прізвище. 1418 в Д. були 23 кріпацьких г-ва, 2 шляхетських будинки, рус. дерев’яна церква, млин на р. Свинка, митниця. Селяни сповідували православ’я. Сім’я Долгаїв перейшла в католицизм і змадяризувалася. Спочатку Д. й навколишні села входили до комітату Берег, але 1454 на прохання Долгаїв угор. король Ласло (Владислав) V приєднав їх землі до комітату Мараморош. 1460 угор. король Матяш Гуньяді дозволив Амброзієві Долгаєві вимурувати в Д. кам’яний замок. Невдовзі Долгаї потрапили в немилість і 1474 замок був зруйно-
ваний. Від нього залишилася лише каплиця, яку у 18 ст. перебудовано в кальвіністську церкву (див. Протестантизм). У кін. 17 або на поч. 18 ст. Д. й околиця перейшли у володіння угор. графів Телекі, осн. маєтки котрих були в Трансільванії (істор. обл. на пн. зх. Румунії). Протягом 1712—74 графи Телекі спорудили в Д. архіт. комплекс: палац, обнесений прямокутним оборонним муром з бійницями; на кутах муру розміщено чотири вежі; у пд. ч. муру — ще одну вежу. Під палацом збереглися залишки давнішої споруди — можливо, шляхетського будинку 15 ст. У дворі садиби розбито невеликий парк. Госп. будинки 18 ст. винесено за межі оборонного муру. Біля Д. 7 черв. 1703 відбулася перша битва повсталих проти габсбурзького панування куруців — учасників визвол. антиавстрійс. руху, який згодом очолив Ференц II Ракоці. У 18 ст. у Д. працювали поміщицькі підпр-ва — ткацький цех, папірня, перевезена після 1772 з с. Лисичеве (нині село Іршавського р-ну), філіграні на продукції якої зі словом «Dolha» засвідчуються навіть у 1841. У Д. протягом 1811—24 жив укр. поет, учений, філософ В.Довгович (1783—1849), який за назвою села модифікував своє родинне прізв. Довганич. У 19 ст. у Д. розвивається пром-сть. 1850 на місц. руді почав діяти з-д «Гамора», який виробляв чавунні груби, плити, ліжка, казани, дрібне с.-г. знаряддя, скоб’яні вироби, які реалізовувалися на внутр. і зовн. ринках. До нього проведено канал з р. Боржава. На з-ді, крім тутешніх українців, працювали німці (переважно вихідці з Австрії) та словаки. Після екон. кризи 30-х рр. 20 ст. він перестав існувати. В кін. 19 ст. побудовано лісопильний з-д, який існує й донині. Вузькоколійну залізницю Берегове—Кушниця (нині село Іршавського р-ну), яка проходить через Д., прокладено 1906. У селі в 19 — поч. 20 ст., крім українців, проживали: невелика кількість угорців (переважно це були працівники держ. установ та ремісники), помітна кількість
євреїв (гол. чин. ремісники та торгівці, небагато хліборобів), кілька родин румунів (виробники дерев’яних корит, ночов, ложок), які переселилися в Д. наприкінці 19 ст. 1911 споруджено нову греко-катол. церкву, в якій, крім греко-католиків, молилися й римо-католики. У роки Першої світової війни багато жителів мобілізовано до австро-угор. армії, чимало з них загинуло на сх. та італ. фронтах. Після розпаду Австро-Угорщини делегати від Д. брали участь у Всезакарпатському з’їзді в Хусті. 21 січ. 1919 (див. Закарпатські всенародні збори 1919 ) вони голосували за приєднання Закарпатської України до України. 22 берез. 1919 в селі встановлено владу Угор. рад. республіки. В квіт. 1920 село зайняли війська Румунії. Влітку 1920 як частина Підкарпатської Русі Д. увійшло до складу Чехословаччини. У чехословац. період працювали семирічна держ. (т. зв. нар.) шк. для дітей-русинів, чеська шк., а також держ. (нар.) госп. шк. Діяли просвітницькі орг-ції «Просвіта» та Общество імені О.Духновича. На поч. 1930-х рр. адм. Довжанський округ було розформовано, більшу частину його тер. віднесено до складу Іршавського округу. У Д. були на еміграції дочка І.Франка Г.Ключко та поетеса й педагог М.Підгірянка (псевдонім Марії Домбровської), які після угор. окупації змушені були покинути Підкарпаття. У той день, коли в Хусті було проголошено незалежність Карпатської України, — 15 березня 1939 — Д. окупувала гортистська Угорщина. «Просвіту» було заборонено. Багато молоді в перші часи окупації втекло до СРСР (дехто з них пізніше вступив у 1-й Чехословац. корпус ген. Л.Свободи). Чоловіків і юнаків було мобілізовано до армії на сх. фронт. Чимало їх здалися в рад. полон і пізніше вступили до лав 1-го Чехословац. корпусу. На пн. від села побудовано військ. казарми. 24 жовтня 1944 Д. звільнено військ. частинами Четвертого Українського фронту Червоної армії (див. Радянська армія). У селі встановлено рад. владу в формі нар. к-ту, після возз’єд-
425 ДОВГЕ
426 ДОВГОПОЛ
О.П. Довженко.
нання Закарп. України з УРСР перетвореного на сільраду. 1947 більшість словаків переселилися до Чехословаччини. 1948—49 організовано колгосп, але більшість селян подалася на лісорозробки та лісоз-д, що відновив роботу. 1949 введено в дію дільничу лікарню та амбулаторію, 1954 — туберкульозний диспансер районного значення та лікарню-санаторій обласного значення для хворих на туберкульоз кісток. З 1946 працює сільс. б-ка. 1945/46 навч. рік почався в семирічній шк., яка 1948 переросла в десятирічну серед. шк. Нині в Д. працюють дванадцятирічна й восьмирічна школи. 1993 відкрито приватний Довжанський вищий економічний коледж ім. В.Якуба. Місц. ансамбль пісні й танцю «Боржава», який організував заслужений діяч мист-в України М.Машкін (1926—71), відомий за межами Закарп. обл. У 1990-х рр. побудовано новий катол. костел, 2003 освячено нову греко-катол. церкву. Архіт. пам’ятки: палац (18 ст.); пам’ятник на честь першої битви визвол. війни угор. народу 1703— 11 (1902); пам’ятний хрест жителям села, загиблим на фронтах I світ. війни; пам’ятник жителям села, які загинули під час II світ. війни. Літ.: Lenoczky T. Berеgvаrmegye monografiаja, k. 1—3. Ungvаr, 1881; Die Цsterreichisch-ungarirche Monarchie in Wort und Bild: Ungarn. V.B. (2 Abteilung). Wien, 1900; Dušanek J. Chust v Marmaroši. Muka evo, 1937; Bеlay V. A megye betelepьlеsеtцl a XVIII szаzad elejеig. В кн.: Bеlay V. Mаramaros megye tаrsadalma еs nemzetisеgei. Budapest, 1943; Bogdаn J. Magyarorszаgi papiripar tцrtenete (1530—1900). Budapest, 1963; Лях А.О., Троян М.В. Довге. В кн.: ІМіС УРСР. Закарпатська область. К., 1969; Мацюк О.Я. Папір та філіграні на українських землях (XVI — початок XX ст.). К., 1974; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 2. К., 1985. В.В. Німчук.
ф-ту Куйбишевського пед. ін-ту. 1943—44 навч. на історико-філол. ф-ті Казанського ун-ту, 1944—48 — на істор. ф-ті Харків. ун-ту. Ст. викл. каф-ри історії СРСР і УРСР Харків. ун-ту (1951—58). Закінчив аспірантуру в цьому ун-ті, захистивши канд. дис. на тему: «Могутній Радянський Союз — запорука возз’єднання українського народу в єдиній українській державі» (1953). Доц. (1958—73), проф. (з 1973) каф-ри історії УРСР Харків. ун-ту. Докторська дис. на тему: «Робітничий клас України в роки соціалістичної індустріалізації (1926—1929 рр.)» (1971). Осн. теми наук. досліджень Д.: індустріалізація України в 1920— 30-ті рр., розвиток пром-сті України в післявоєнні роки. Нагороджений медаллю «За победу над Германией». Тв.: Українська РСР в період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства: Перемога соціалізму в СРСР. Б/м, 1967 [у співавт.]; Робітничий клас України в роки соціалістичної індустріалізації. Х., 1971; Історія Української РСР. К., 1982 [у співавт.]; Джерелознавство історії Української РСР. К., 1986 [у співавт.]. В.М. Даниленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДОВГЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
