ДІДИЧІ — у Польщі, Литві й Україні в 14—19 ст. назва можновладців, які на підставі спадкового права володіли маєтностями, що дісталися їм від їхніх дідів (див. також Вотчина). Зокрема, в грамотах 14 ст. «дідичами вічних земель» називали себе польс. король Казимир III Великий, опольський кн. Владислав, вел. кн. литов. Вітовт та ін. В універ-
400 ДІДУШИЦЬКИЙ
салах укр. гетьманів Д. найчастіше називають представників козацької старшини, шляхти, заможних козаків та міщан, а їхні землі визначають як дідичні чи дідичність.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДІДИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
