ГОРОДОВІ КОЗАКИ — найчисленніша група служилого стану Гетьманщини з середини 17 до 80-х рр. 18 ст., неоднорідна в соціально-екон. та правовому відношеннях. Г.к. поділялися на «кінних», «піших», «ґрунтових», «нищетних», «спродавшихся власникам» і т. ін. (Назва «городові козаки» часто застосовувалася в офіц. документах у тих випадках, коли потрібно було козаків, які мешкали на «волості», тобто в містах і селах, відрізнити від запорожців.) До Г.к. належали переважно особи, які «від діда та батька й самі» перебували у війську. Їх кількість не була постійна. У 1660-х рр. гетьманське правління та царський уряд законодавчо скоротили чисельність укр. козац. війська від сотень тис. осіб до 20 тис. Коломацькі статті 1687 передбачали існування в Україні 30 тис. служилих козаків, хоча насправді козаків було значно більше. Так, за ревізією 1723, у 10 полках (131 сотні) Лівобережної України Г.к. налічувалося 55 240 осіб. Серед них найчисленнішу групу складали кінні козаки (їх було майже у 2,5 разу більше, ніж «піших»). Договірні статті українських гетьманів з рос. царями 1654—87 передбачали для Г.к. не лише право одержувати в спадщину рухоме та нерухоме майно, а й звільнення від держ. повинностей і поборів, право займатися промислами, ремеслами й торгівлею, полюванням та рибальством, користуватися привілеєм пропінації (вільна торгівля спиртним), підпорядкування особливій козац. юрисдикції. Судити Г.к. міг тільки військ. суд в особі гетьмана,
генеральної старшини, полковників, сотенної адміністрації. Статті гетьманів І.Скоропадського (1722) та Д.Апостола (1728) підтвердили «давній» статус Г.к., однак впровадили додаткові обов’язки: утримання козаками драгунів, сплату «загальнонародних» поборів, виконання разом із посполитими держ. повинностей. Указ царського уряду 1735 визнав попередні права козаків лише за виборними козаками. Указом Сенату від 27 берез. 1738 Генеральна військова канцелярія зобов’язувалася звільняти від повинностей Г.к., які потрапили в залежність до землевласників, і поновлювати їх на військ. службі. Схожі норми передбачали й укази 1740 і 1742. Після юрид. оформлення кріпацтва 1783 на Лівобереж. Україні й злиття козац. війська з рос. армією значна частина Г.к. зрівнялась у правах з державними селянами. Літ.: Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. К., 1959; Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. К., 1969; Гуржий А.И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине в первой половине XVIII в. К., 1986; Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века: (Некоторые вопросы социально-экономического и общественно-политического развития). К., 1988. О.І. Гуржій.
березі р. Смотрич (прит. Дністра), в урочищі Гнилий Кут у Городоцькому р-ні Хмельн. обл. 1966—68 археологи І.Винокур та О.Приходнюк розкопали 27 чотирикутних напівземлянок (пл. бл. 16 м2 кожна), з печами-кам’янками, а також госп. споруди, ями, вогнища та культовий майданчик. Посуд представлено ліпними горщиками струнких пропорцій з відігнутими назовні вінцями та глиняними сковородами. Знайдено також залізний наральник, косу, вістря дротика, ножі, шила тощо. Осн. заняттями мешканців Г. були землеробство та скотарство. Літ.: Винокур И.С., Приходнюк О.М. Раннеславянское поселение на р. Смотрич. В кн.: Раннесредневековые восточнославянские древности. Л., 1974; Приходнюк О.М. Слов’яни на Поділлі (VI—VII ст. н. е.). К., 1975. О.М. Приходнюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГОРОДОВІ КОЗАКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
