ГЛУХІВСЬКИЙ СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
Жін. монастир, заснований 1670 у м. Глухів згідно з універсалом гетьмана Д.Многогрішного. Ігуменею монастиря було призначено вдову малорос. військового товариша Тамборовича — Агафію (Афанасію). 1681 монастир приписано до Вознесенського монастиря у Києві, де протягом 1685—88 ігуменею була мати гетьмана І.Мазепи — Марія. У 1930-ті рр. закритий органами рад. влади. Літ.: Зверинский В.В. Материалы для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи, т. 3. СПб., 1897. О.Д. Кузьминська.
гетьманом К.Розумовського. Урочисте обрання (елекція) відбулося 22 лют. в присутності генеральної старшини, полкової старшини, бунчукових товаришів, військових товаришів, представників ін. соціальних прошарків укр. сусп-ва, а також вищого правосл. духовенства на чолі з київ. митрополитом Т.Щербацьким і трьома єпископами. Тим самим було вдруге відновлено гетьманату інститут, скасований 1734. 1763 К.Розумовський після участі в двірському перевороті у Санкт-Петербурзі (1762) прибув до Глухова. Тут він і вищі посадові особи його адміністрації підготували на ім’я імп. Катерини II дві чолобитні. Одна стосувалася поліпшення вищої освіти в Гетьманщині, а саме: передбачалося перетворити Київ. акад. (див. Києво-Могилянська академія) на ун-т і заснувати ун-т у м. Батурин. У другій було клопотання про відновлення давніх прав України та визнання спадковості гетьманства за родиною Розумовських. Такі наміри викликали гостре невдоволення Катерини II і дали їй привід для остаточного скасування влади гетьмана та перетворення Малоросії на одну з провінцій Російської імперії. Літ.: Васильчиков А.А. Семейство Разумовских, т. 1. СПб., 1880; Панашенко В. Кирило Розумовський. В кн.: Володарі гетьманської булави. К., 1995; Струкевич О.К. Україна—Гетьманщина та Російська імперія протягом 50—80-х рр. XVIII ст. (Політикоадміністративний аспект проблеми). К., 1996. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЛУХІВСЬКИЙ СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
