ГЕНЕАЛОГІЯ ІСТОРИЧНА (грец. генеблпгЯб — родовід) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження родів та окремих осіб, родинні зв’язки, історію сімей різного соціального походження. Відомості, які надає Г.і., допомагають вивчати політ. історію, майнові, соціальні та правові стосунки, місце та роль певних родів та осіб у подіях окремих епох та країн. Дані Г.і.
сприяють дослідженню демографічних процесів та соціальнопсихологічних аспектів людських взаємин. Джерела, що використовує Г.і., надзвичайно різноманітні. Це — практично всі пам’ятки, пов’язані з людською діяльністю. Традиційно їх поділяють на письмові, речові та усні. Але за змістом генеалогічного матеріалу можна виділити 2 групи джерел: власне генеалогічні, тобто родовідні розписи й книги, генеалогічні древа й таблиці, та джерела для складання родоводу, до яких належать всі ін. джерела, що зосереджують інформацію про людину, її життя та оточення. Витоки генеалогії сягають стародавніх часів. Етногенетичні перекази характерні ще для первісної людини. Становлення станового (див. Стани) сусп-ва сприяло розвитку генеалогії практичної, покликаної обґрунтувати права окремих прошарків сусп-ва на владу та привілеї. Бібл. легенди, давньогрец. та рим. міфи, праці антич. авторів, перекази Давнього Сх. — повні генеалогічними відомостями. Але справжнього розквіту практична генеалогія набула у середні віки, коли сусп. та політ. стосунки були тісно пов’язані з походженням, спадковими правами та шляхетністю роду. В цей період розробляються форми фіксації генеалогією матеріалу, створюються родовідні книжки («Книга відвідувань герольдів» (1-ша пол. 16 ст.) — у Великій Британії, «Государів родословець» (1555), «Оксамитова книга» (1682 — у Росії), виникають держ. інституції (Суд про герби Франції (1615) — у Франції; Палата родовідних справ (1682), геральдмейстерська контора (1722), герольдія (1763 — у Росії та ін.), покликані юридично затвердити родоводи шляхетних верств. Теор. інтерес до генеалогії та її перетворення в наук. дисципліну в Зх. Європі починається приблизно у 17—18 ст. Цей процес пов’язаний з діяльністю таких учених, як А.Дюшен (Duchesne), П.Ансельм (Anselme), родина Озье (Hozier) та ін. — у Франції, В.Дагдейл (Dugdale) — у Великій Британії, Н.Ріттерсгаузен (Rittershausen), Ф.-Я.Шпенер (Spener),
Я.-В.Імхоф (Imhof), Й.-Х.Ґаттерер (Gatterer), Й.-А.Вілль (Will) та ін. — у Німеччині. Наприкінці 18 ст. в європ. країнах починається викладання Г.і., з’являються підручники та посібники, видаються довідкові видання з генеалогії аристократичних родів (напр., «Готський альманах»: нім. мовою — «Gothaisches genealogisches Hofkalender» — та франц. мовою — «Almanach de Gotha»). У серед. 19 ст. почали з’являтися праці, присвячені й ін. соціальним прошаркам сусп-ва. Поступ у розвитку сусп. наук забезпечив використання суто наук. методів у генеалогічних дослідженнях. У 19—20 ст. в більшості європ. країн були засновані генеалогічні часописи та т-ва, що сприяють подальшому розвиткові Г.і. Значний внесок у розвиток генеалогії кін. 19 — 1-ї пол. 20 ст. зробили німецький дослідник О.Лоренц (Lorenz) та австрійський — О.Форст-Баттагліа (Forst-Battaglia). У Росії становлення наук. генеалогії датується 2-ю пол. 18 ст. — 1-ю пол. 19 ст. та репрезентується працями В.Татищева, Г.-Ф.Міллера, кн. М.Щербатова, М.Новікова, М.Спиридова, П.Хавського, М.Гастєва. Розквіт рос. генеалогії припадає на 2-гу пол. 19 — поч. 20 ст. та пов’язаний з іменами О.Лобанова-Ростовського, кн. П.Долгорукова, В.Руммеля, В.Голубцова, Л.Савьолова, П.Строєва та ін. Виникають генеалогічні т-ва (Рос. генеалогічне т-во в Санкт-Петербурзі, 1898; Історико-родовідне т-во в Москві, 1905), починається викладання генеалогії як наук. дисципліни (Моск. археол. ін-т, 1906). Укр. генеалогічна традиція сягає часів Київської Русі. За литов. та польс. доби практичній генеалогії приділялася значна увага при дворах укр. князівських родів (Острозькі, Вишневецькі та ін.). Велися також генеалогічні дослідження і шляхетських родів (твори Й.Єрлича). За часів рос. царату відбувався процес перетворення козац.старшинської еліти на дворянство Російської імперії. Рос. герольдія переглядала генеалогічні матеріали укр. козац.-старшинських і шляхетських родів з метою затвердження в рос. дворянстві
та внесення до губернських родовідних книг. Це викликало пожвавлення генеалогічних пошуків в Україні (генеалогічні записки Я.Марковича, Д.Мазаракі та ін.). Але осн. проблемою цього етапу розвитку укр. генеалогії стало з’ясування походження козацької старшини та її старовинних шляхетських прав (Г.Полетика, В.Полетика, А.Чепа та ін.). Становлення наук. укр. Г.і. припадає на серед. — 2-гу пол. 19 ст. Першою роботою такого ґатунку треба визнати «Историческую и статистическую записку о дворянском сословии и дворянских имуществах Черниговской губернии» (1841) історика О.М.Марковича. Генеалогічними дослідженнями в Україні займалися М.Максимович, М.Астряб, М.Василенко, В.Горленко, Я.Жданович, І.Каманін, В.Лукомський, О.Маркович, Г.Милорадович, П.Новицький, О.Стороженко, М.Стороженко, М.Тройницький та ін. Найбільший внесок у розвиток української Г.і. зробили О.Лазаревський та В.Модзалевський. 2-га пол. 20 ст. — новий етап у розвитку наук. Г.і. Вона перетворюється на спец. істор. дисципліну, залишаючи за собою функції утилітарної галузі знань. Пожвавленню генеалогічних досліджень сприяють нац. та міжнар. об-ня вчених. Од 1952 раз на два роки збираються Міжнар. конгреси генеалогів та геральдистів для обговорення питань та аналізу стану й напрямків розвитку зазначених дисциплін. З цією метою утворено Міжнар. конфедерацію генеалогів та геральдистів (1971) та Міжнар. академію генеалогії (1998). Від 1951 у Німеччині видається «Генеалогічний довідник дворянства» («Genealogisches Handbuch des Adels»). Практично всі нац. генеалогічні утворення мають часописи, газети, друкують бюлетені та збірники праць. На жаль, в Україні за часів СРСР розвиток Г.і. був насильницьки припинений. Г.і. використовувалась як суто допоміжна дисципліна при вивченні переважно соціальної, екон. та політ. історії Київ. Русі, Великого князівства Московського та Рос. д-ви. Ці дослідження репрезентовані іменами О.Зиміна,
В.Буганова, В.Яніна, В.Кобріна, В.Пашуто, П.Толочка, М.Котляра, М.Бичкової та ін. У той же час в еміграції були засновані генеалогічні видання («Рід та знамено» (1948), «Бюлетень УГГТ» (1963—71) та ін.) та генеалогічні установи (Ін-т родознавства (Німеччина), Українське генеалогічне і геральдичне товариство) (УГГТ; США)), активно працювали вчені — М.Оглоблин, В.Сенютович-Бережний, Р.Климкевич та ін. Генеалогію Рюриковичів, Гедиміновичів та укр. шляхетських родів активно досліджували члени Геральдичного товариства у Львові (1906—39). За роки існування незалежної України генеалогічні дослідження значно пожвавилися: створено генеалогічні т-ва (Секція генеалогії Українського геральдичного товариства (1994), Укр. генеалогічне т-во (1995) та генеалогічні т-ва в Запоріжжі, Білій Церкві, Донецьку, Горлівці та ін. містах України), відбуваються генеалогічні конф. (читання пам’яті В.Модзалевського; 1995, 1996, 1997), з’являються генеалогічні вид. («Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства», 1999, 2001; «Записки Українського генеалогічного товариства», 2000 та ін.), викладаються спецкурси у вищих навч. закладах. Активно працюють у царині укр. Г.і. Я.Дашкевич, Н.Яковенко, В.Собчук, Л.Войтович, В.Кривошея, Є.Чернецький, З.Служинська, В.Томазов. Літ.: Lorenz O. Lehrbuch der gesammten wissenschaftlichen Genealogie. Berlin, 1898; Forst-Battaglia O. Wissenschaftliche Geneologie. Bern, 1948; Dworzaczek W. Genealogia. Warszawa, 1959; Durye P. La Gеnеalogie. Paris, 1961; Аксенов А.И. Очерк истории генеалогии в России. В кн.: История и генеалогия. М., 1977; Дмитриева О.В. Генеалогия. М., 1990; Генеалогия. К., 1992; Савелов Л.М. Лекции по русской генеалогии. М., 1994; Служинська З., Шамеко М. Генеалогія, ч. 1. Львів, 2000; Бычкова М. «Что значит именно родные». М., 2001; Томазов В. Становлення української генеалогії як наукової дисципліни. Початковий етап «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та практики», 2001, ч. 1, № 6(7); Його ж. Родовід. Науково-методичний посібник. К., 2001. В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕНЕАЛОГІЯ ІСТОРИЧНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
