ВОЛЬХОВСЬКИЙ (Вальховський, Вальковський) Володимир Дмитрович (1798 — 19(07).03. 1841) — декабрист, військовик, ген.-майор Генштабу (1831). Н. у Полтав. губ. в сім’ї офіцера. Виховувався у Моск. університетському пансіоні, звідки 1811 за відмінні успіхи переведений до Царськосельського ліцею. Однокашник О.Пушкіна. Закінчив навчання 1817 з великою золотою медаллю, одразу був номінований гвард. офіцером, а після додаткового екзамену зарахований до Гвард. Генштабу. Співпрацював із петерб. час. «Военный журнал», редагованим Ф.Глинкою, публікував матеріали з істор. тематики. 1824 відряджений до Окремого Оренбурзького корпусу. 1825—26 перебував у закаспійській експедиції. Член переддекабристської Священної артілі, Союзу порятунку, Союзу благоденства, Пн. т-ва (див. Декабристів рух). За заступництва І.Дибича уник притягнення до суду. Відісланий на рос.перську війну 1826—28. Відзначився в штурмі Еривані (нині м. Єреван, Вірменія), сприяв підготовці Туркманчайської мирної угоди. 1827 направлений до м. Тегеран (Іран) «для вивезення 10 000 000 рублів сріблом контрибуції». 1828 — полковник, корпусний обер-квартирмейстер. На Кавказі підтримував репресованих декабристів, М.Лермонтова та ін. засланців. Учасник російсько-турецької війни 1828—1829, придушення польського повстання 1830—1831. Зазнав контузії. Від 1832 виконував обов’язки нач. штабу Окремого Кавказ. корпусу, від 2 лют. (21 січ.) до 16(04) квіт. 1835 фактично управляв Закавказзям. 1837 відправлений до Прибалтики командувати бригадою піх. д-зії, через хворобу прибув на нове місце служби лише в серед. 1838. Після відставки 1839 повернувся в Україну, оселився в маєтку дружини Марії (дочки директора Царськосельського ліцею Василя Малиновського) в Ізюмському пов. Харків. губ., де й помер. 1978 В. та його шурину декабристові Іванові Малиновському встановлено пам’ятник у с. Кам’янка (нині село Ізюмського р-ну Харків. обл.).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вальковський Володимир Дмитрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
