ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 — один із кривавих епізодів укр.польс. конфлікту часів Другої світової війни на Волині, який багатьма істориками, в першу чергу польс., виокремлюється з заг. картини тогочасного міжнац. укр.польс. збройного протистояння на тер. спільного проживання українців і поляків — Волині, Східній Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині. В польс. історіографії волин. події 1943 досить часто трактують лише як антипольс. акцію Української повстанської армії, в укр. — наголошують на мотивах, що спонукали УПА до проведення такої акції, а також приділяють значну увагу «діям у відповідь», у т. ч. й проти цивільного укр. нас., загонів Армії Крайової (АК). За польс. підрахунками, під час цієї трагедії з польс. боку загинуло щонайменше 35 тис. осіб (гол. чин. польс. цивільної сільс. людності), з яких 18 тис. — із встановленими прізвищами, з укр. боку загинуло до кількох тис. осіб. В Україні подібних до польс. підрахунків не проводилося. Перебіг подій, а також наявні документи, насамперед укр. повстанців, свідчать про те, що навесні 1943 Крайовий провід Організації українських націоналістів (бандерівців) на Волині прийняв рішення про вигнання з Волині місц. поляків. На той час українці складали бл. 80 % нас. Волині, поляки — 15 %. Обґрунтовувалося таке рішення необхідністю перешкодити планам польс. провідних політ. сил повернути повоєн. Польщі зх.-укр. землі; а також покарати ч. місц. поляків за співпрацю з гітлерівцями (поляки пішли на службу до останніх з метою посилити свої позиції в цьому регіоні напередодні поразки вермахту і вступу сюди Червоної армії), за допомогу рад. партизанам (останні нерідко робили місц. польс. поселення своїми продовольчими базами, що заважало ОУН(б) й УПА вести боротьбу з їхнім «ворогом номер один» — СРСР, власне — з рад. партизан. з’єднаннями), за вбивства польс. партизанами укр. громад. діячів на Холмщині. Спочатку акції укр. повстанців були спрямовані проти польс. співробітників гітлерівської адміністрації, що працювали в службах охорони лісів і держ. маєтків (лігеншафтів). Поступово вони поширилися також на польс.
сільс. людність, причому як на колоністів міжвоєн. періоду, так і на давніше польс. нас. Із лют. 1943 антипольс. акції охопили сх. повіти Волині (за тогочасним адм.-тер. поділом) — Сарненський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський. В черв. вбивства поляків поширилися на Дубнівський, Кременецький та Луцький повіти, в лип. — на Горохівський, Володимир-Волинський та Ковельський, а наприкінці серп. — на останній волин. повіт — Любомльський. Дії УПА підтримувала значна ч. місц. українців. Крайовий провід ОУН(б) на Волині розподіляв відібрані в поляків землі поміж укр. селян. 11—13 лип. 1943 стався ген. виступ проти місц. поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польс. поселень. Після цього командування АК Волин. обшару (округу), щоб протидіяти загонам УПА, почало створювати власні партизан. загони, а також направило офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК організовувати в польс. поселеннях бази самооборони. Упродовж 1943 на тер. Волині постало кілька десятків таких баз. До найпотужніших з них слід віднести ті, що виникли в поселеннях Пшебраже Луцького пов. (нині с. Гайове Ківерцівського р-ну), Гута Степанська і Стара Гута Костопільського пов., Панська Долина Дубнівського пов., Засмики Ковельського пов. (нині у складі с. Грушівка Ковельського р-ну), Білин Володимир-Волин. пов. (нині село Володимир-Волин. р-ну; усі Волин. обл.). Переважна більшість осередків польс. опору не витримали натиску загонів УПА й були знищені. Тільки небагатьом полякам вдалося евакуюватися до міст під охорону нім. адміністрації. Поляки тікали через кордон до Генеральної губернії або погоджувалися на добровільний виїзд на роботу до Німеччини. Вистояти у боях проти укр. збройних формувань вдалося тим польс. базам самооборони, які були чисельними (по кілька тис. осіб) та отримали солідну матеріальну підтримку з боку командування АК у вигляді зброї, амуніції й добре вишколених військових, а також тим, яким допомагали рад. партизани (переважно у лісистих сх. та пн. р-нах Волині).
Від серед. літа й особливо восени 1943 польс. бази самооборони організовували «превентивні» напади на осередки й боївки УПА, а також походи на сусідні укр. села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Зрозуміло, що від подібних дій нерідко страждало укр. цивільне нас. Утім, упродовж усього 1943 місц. поляки були стороною, що оборонялася. На серед. 1943 сили УПА складали щонайменше 10— 12 тис. бійців, а наприкінці року досягли 15—20 тис. Натомість польс. партизан. відділи нараховували тільки 1300 вояків. Ще бл. 3600 осіб, які мали зброю, діяли в базах самооборони. Літ.: Lukaszуw J.(Olszасski T.A.). Walki polsko-ukraiсskie 1943—1947.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
