ВАЛЬКЕВИЧІ — козац.-старшинський, згодом дворянський рід, що походив від Василя В., стародубського полкового хорунжого (1661—69), який виїхав, за родинними переказами, в Гетьманщину з Польщі. Його нащадки служили військовими товаришами та бунчуковими товаришами в Стародубському полку. Один із синів — Петро Васильович В. (р. н. невід. — 1758) обіймав уряд 2-го генерального осавула (1741— 58), а один з онуків — Захарій Степанович В. (р. н. невід. — 1793), у чернецтві Зосима, був останнім архімандритом КиєвоПечерської лаври (1762—86), що був обраний всією братією «соборних старців», які складали Духовний собор — керівний орган Лаври.
Герб роду Валькевичів.
430 ВАЛЬНИЙ
Рід внесено до 6-ї ч. Родовідної книги Черніг. губ., а герб — до 7-ї ч. «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи». Літ.: Лазаревский А.М. Очерки старейших дворянских родов в Черниговской губернии. «Записки Черниговского губернского статистического комитета», 1868, кн. 2; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 1. К., 1908. В.В. Томазов
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАЛЬКЕВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
