БЕРІЯ Лаврентій Павлович (29 (17).03.1899—23.12.1953) — парт. і держ. діяч СРСР, один з кер. рад. органів держ. безпеки. Н. в с. Мерхеулі (нині Абхазія, Грузія). Закінчив мех.-буд. тех. уч-ще в Баку (1919). Чл. РСДРП(б) — КПРС з 1917. 1921—31 працював в органах розвідки і контррозвідки ЧК—ДПУ Азербайджану і Грузії. Від 1927 — голова Грузин. і Закавказького ДПУ, одночасно представник ОДПУ в Закавказ. Соціаліст. Федеративній Рад. Республіці (ЗСФРР). Від 1931 переведено на парт. роботу на посаду 1-го секретаря ЦК КП(б)Грузії, тоді ж (1932) був 1-м секретарем Закавказ. крайкому і Тбіліського міськкому партії. У серп. 1938 призначено 1-м заст. наркома внутр. справ СРСР. Одночасно очолював з верес. до груд. 1938 Головне управління держ. безпеки НКВС СРСР. У листоп. 1938 заступив М.Єжова (див. Єжовщина) на посаді наркома внутр. справ СРСР, перебував на цій посаді до груд. 1945, тоді ж (1941—46) — заст. Голови РНК СРСР за сумісництвом. На поч. Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 призначено чл. Держ. к-ту оборони (ДКО) СРСР (куратор оборонної пром-сті). Від лип. 1945 — Маршал Рад. Союзу. Від трав. 1944 — заст. голови ДКО СРСР. 1946—53 — заст., 1-й заст. Голови РМ СРСР. Канд. в чл. і чл. політбюро (президії) ЦК ВКП(б)—КПРС (1939—53). Один із організаторів масових репресій в СРСР у довоєн. й повоєн. роки. Стояв біля витоків вир-ва ядерної зброї в СРСР. Після смерті Й.Сталіна, намагаючись утриматись при владі, здійснив спробу розпочати пом’якшення репресій, проводив консультації в нац. республіках з припинення суцільної русифікації. На поч. черв. 1953 зустрівся з Й.Сліпим та запропонував відновити діяльність Української грекокатолицької церкви. Але 26 черв. 1953 Указом Президії ВР СРСР Б. знято з усіх посад, позбавлено усіх звань та нагород, заарештовано, засуджено Військ. колегією Верховного Суду СРСР до розстрілу. Страчений у м. Москва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Берія Лаврентій Павлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
