БАРЯТИНСЬКИЙ Іван Федорович (р. н. невід.—1738) — рос. військ. і держ. діяч, генерал-аншеф, князь. Брав активну участь у Північній війні 1700—1721, певний час у чині бригадира командував полком. За виявлену доблесть у мор. битві поблизу о-ва Гренгам у Балтійському м. (нині тер. Фінляндії) 27 лип. 1720 отримав золоту медаль. Брав участь у Персидському поході Петра I. За правління Катерини I дістав чин генерал-майора і призначення на посаду чл. присутствія Моск. контори Воєн. колегії. Стрімке просування Б. по службі розпочалося в роки правління Анни Іванівни і було зумовлене його активною участю в боротьбі з «верховниками» у лют. 1730 на боці імператриці. Після відновлення петровського Сенату 4 берез. 1730 Б. отримав звання сенатора, а 23 квіт. цього ж року був пожалуваний чином ген.-лейтенанта. 1734 Б. разом з кн. О.Шаховським і полк. Гур’євим увійшов від рос. сторони до складу новоств. Правління гетьманського уряду. 1736 фактично очолив його. Реалізовуючи політику царського уряду, спрямовану на обмеження міськ. самоврядування та уніфікацію адм. норм і порядків Гетьманщини із заг.-рос. зразками, Б. наказав заарештувати весь склад київ. магістрату, а
також вилучити та відправити до Санкт-Петербурга всі королів. й царські грамоти, що визначали привілеї Києва, «…дабы оные по продолжению времени из памяти у них вышли, и не имели на что ссылаться». Значний негативний резонанс дістала в Україні й справа з арештом за наказом Б. черніг. архієрея I.Рогалевського через його зверхнє ставлення до рос. капітана. 9 лют. 1737 Б. надано чин ген.-аншефа. В роки Кримських походів 1737 і 1738 (див. Російсько-турецька війна 1735—1739) він опікувався справами комплектування полків, забезпечення їх провіантом і фуражем, деякий час командував військами, зосередженими на кордоні з Кримським ханством. Його діяльність призвела до розорення г-ва Гетьманщини. Літ.: Полное собрание законов Российской империи, т. 5—8. СПб., 1830; Голиков И.И. Деяния Петра Великого, т. 7—9, 13. М., 1836—39; Делімарський Р. Магдебурзьке право у Києві. К., 1996. В.М. Горобець.
С.-Петербурга, 27(15) січ. замкнений у Петропавловській фортеці (в її Алексєєвському равеліні створив низку стансів). Покараний за 1-м розрядом, страта замінена довічними каторжними роботами, невдовзі встановлено 20-річний термін каторги. Від літа 1826 ув’язнений в Кексгольмі, з весни до осені 1827 — у Шліссельбурзькій фортеці, з груд. того ж року — в Читинському острозі, від 1830 — у Петровському заводі (нині м. Петровськ-Забайкальський Читинської обл., РФ). Попри репресії та недугу продовжив літ. працю. Спільно з В.Давидовим уклав рукописну зб. «Плоды тюремной хандры». По скороченні до 13 літ каторги лікувався на Туркійських мінеральних водах (у Бурятії) і в Красноярську (1839), проте й надалі тяжко хворів. 1840 переведений на поселення до м. Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ), помер у місц. лікарні. Літ.: Модзалевский Б.Л. Декабрист Барятинский и его стихотворения. «Былое», 1926, № 1; Кислицина Е.Г. Поэт-декабрист А.П.Барятинский. В кн.: Сборник статей к сорокалетию ученой деятельности академика А.С. Орлова. Л., 1934; Восстание декабристов: Материалы, т. 10. М., 1953. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Барятинський Іван Федорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
