Термін «асиміляція» широко застосовується в етнографії, етнології, етнопсихології, соціології, культурології, соціальній психології та ін. соціогуманітарних дисциплінах, а також (в ін. тлумаченні) у лінгвістиці й біології. В заг. соціогуманітарному сенсі термін «асиміляція» означає: 1) злиття однієї самостійної етнічної спільноти або її певної частини з ін. етнічною спільнотою, яка, як правило, більш чисельна і посідає панівні політ. та екон. позиції в д-ві, в якій ці спільноти проживають, внаслідок чого одна з них втрачає свою мову, к-ру, самосвідомість, традиції, звичаї тощо; 2) процес, у ході якого меншість (етнічна, расова, соціальна, конфесійна та ін.) сприймає цінності, норми поведінки, к-ру більшості тощо. Поняття А. вирізняється, однак, поліфункціональністю і синкретизмом. Розрізняють природну (добровільну) та штучну (насильницьку), повну й часткову, соціальну й етнічну А. Природна А. відбу-
вається поступово в процесі етнічних контактів різнорідних груп нас. шляхом передавання соціо- та етнокульт. традицій від однієї групи до другої (мішані шлюби, міграція та ін.). Штучна А. досягається шляхом цілеспрямованої держ. асиміляторської політики, скерованої на руйнацію етносоціальних систем, зокрема шляхом колонізації, політ. диктату, екон. експансії, культ.-мовної та реліг. домінації, обмеження прав нац. меншин, насильницьких депортацій, фізичного знищення інтелектуалів, створення наднац. квазіспільнот (рад. народ, арійська раса) тощо. Штучна А. призводить до тяжких і глибоких політ., екон. та соціокульт. наслідків. Дефініції «повна» та «часткова» А. вживаються для визначення рівня інтенсивності міжетнічних контактів, що розгортаються у напрямі А. Під соціальною А. здебільшого розуміють процес поступового засвоєння репрезентантами певної соціальної спільноти (групи, верстви, стану, страти та ін.) соціокульт. рис, норм, цінностей, соціально-психологічних мотивацій та моделей поведінки ін., переважно вищих у сусп. ієрархії, спільнот. Процес етнічної А. найбільш інтенсивно й швидко здійснюється у суспвах, де відбувається розсіювання інонац. мігрантів в однорідному сусп-ві з міцними і сталими екон., політ. й культ. зв’язками. Найповільніше етнічна А. відбувається у сусп-вах, де мігранти утворюють замкнені територіальні громади з власними інституціями й організаціями, що мають тривалі й розгалужені зв’язки з етнічною батьківщиною. Та етнічна спільнота, яка асимілюється за певних умов, тією чи ін. мірою впливає й на к-ру асимілятора. Праукр. та укр. землі з доби античності були тереном активних міжетнічних контактів, що приводили до А. різних етнічних спільнот. За часів Київської Русі давньорус. нас. поступово асимілювало частину кочових племен переважно тюркського походження, що осідали на пд.-сх. кордонах (печеніги, торки, половці, чорні клобуки та ін.). У польс.литов. добу потужних асиміляційних впливів (полонізації) зазнали укр. аристократичні роди (князі та шляхта). А. вищих укр. станів шляхом їхньої інкорпорації до ім-
перських еліт відбувалася і в Російській імперії (малоросійське дворянство) та Австрійс. імперії (див. Австрія, Австро-Угорщина). У 19 — на поч. 20 ст. рос. царат проводив цілеспрямовану політику мовно-культ. А. (див. Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876). Наслідком асиміляційних процесів стало формування комплексу меншовартості та провінційності, який в укр. літ. й публіцистиці характеризується як «зросійщення», «русифікація», «малоросійство» (Є.Маланюк, П.Голубенко, М.Хвильовий, М.Рябчук та ін.). Асиміляційних впливів зазнало й укр. нас. у межах Польщі, Румунії та Угорщини. За рад. доби насильницька А. українців та ін. етнонац. спільнот у межах УРСР сягнула нечуваних масштабів і набула екстремістських форм (масові репресії та фізична ліквідація укр. інтелігенції, тотальне впровадження русифікації та декоренізація, депортація народів, офіц. курс на штучну конвергенцію всіх національностей СРСР в єдину квазіспільноту — рад. народ тощо). Асиміляційних впливів зазнали й укр. переселенці Сибіру, Далекого Сх., Серед. Азії та ін. регіонів СРСР, а також укр. емігранти до країн Пн. та Пд. Америки, Зх. Європи, Австралії. Послаблення впливу асиміляційних чинників на мігрантів, у т. ч. укр., у США відбулося після зміни засад держ. політики цієї країни від концепції «плавильного котла» до концепції «етнічного плюралізму». Остання передбачала надання рівних можливостей та прав для розвитку всіх нац. к-р, елементи яких в інтенсивній взаємодії один з одним утворюють «культуру Америки». Літ.: Сеітмуратова А. Політика русифікації та асиміляції кримських татар. «Сучасність», 1988, № 2; Litwin H. Katolizacja szlachty ruskiej a procesy asymilacyjne na Ukrainie w latach 1569—1648. В кн.: Triumfy i porazki. Warszawa, 1989; Хвильовий М. Україна чи Малоросія? «Слово і час», 1990, № 1; Евтух В.Б. Концепции этнонационального развития США и Канады: Типология, традиции, эволюция. К., 1991; Когут З. Розвиток малоросійської самосвідомості і українське національне будівництво. «Зустрічі», 1991, № 2; Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до XVII ст.: Волинь і Центральна Україна. К., 1993; Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини 1760—1830. К., 1996; Оглоблин-Мезько О. Люди Старої України та інші
145 АСИМІЛЯЦІЯ
Ю.С. Асєєв.
146 АСКАНІЯ
праці. Острог—Нью-Йорк, 2000; Рафальський О.О. Національні меншини України у ХХ столітті: Історіографічний нарис. К., 2000; Рябчук М. Від Малоросії до України: Парадокси запізнілого націотворення. К., 2000. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АСИМІЛЯЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
