АНТИ — слов’ян. міжплемінне об-ня. За готським істориком Йорданом та візант. Прокопієм Кесарійським, межі розташування антів окреслені Дніпром і Дністром. Перша згадка про А. належить до кін. 4 — поч. 5 ст. Йордан повідомляє, що германське плем’я остроготів (див. Готи) Вінітара, перемігши А., розіп’яло їхнього царя Божа та 70 старійшин, але від остаточної поразки А. врятував Баламбер — вождь гунів, який приборкав остроготів та вбив Вінітара. Це повідомлення дає змогу вважати А. союзниками гунів. Востаннє про А. йшлося у візант. історика Феофілакта Симокатти та візант. хроніста Феофана Сповідника, які під 602 повідомляють про розгром А. (союзників візантійців) військ. підрозділами аварів на чолі з Апсихом. Авари постійно воювали з А., розорюючи їхні землі. Спроба укласти мир та викупити бранців завершилася вбивством аварами посольства А. на чолі з Мезамиром.
Археол. еквівалентом А. вважається людність, яка створила пеньківську культуру. Соціальній верхівці А., і перш за все дружинникам, належали багаті поховання. У скарбах із поховань А. 6— 7 ст. в лісостеповій смузі Пд.-Сх. Європи поряд із жін. прикрасами (пальчаті фібули, наручні браслети, скроневі кільця, підвіски та ін.) були обладунки воїнів. Утворення цих скарбів та припинення існування пеньківської к-ри припадає на останню чверть 7 ст. — час піднесення Хозарії (див. Хозарський каганат).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНТИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
