АНОМІЯ (від грец. PнпмЯб — беззаконня), аномія соціальна — неврегульованість, дезорганізація традиційних цінностей, інституцій, зв’язків у період соціальних потрясінь. Термін А. вперше запровадили антич. автори, зокрема він трапляється в творах Еврипіда та Платона, пізніше його використовували у своїх студіях англ. історик В.Лембрейд, франц. філософ і соціолог Ж.Гюйо та ін. До широкого наук. обігу поняття А. введене франц. соціологом Е.Дюркгеймом наприкінці 19 — поч. 20 ст., який тлумачив А. як посилення відчуженості у сусп-ві зі слабким консенсусом, кризою системи цінностей, втратою ефе-
ктивних соціальних і моральних норм, що регулюють колективне та індивідуальне життя. Він вважав одним із виявів аномії широке розповсюдження самогубств. У його концепції А. є результатом неспроможності спільноти перейти від «механічної солідарності» до «органічної солідарності». Термін активно використовував у своїй теорії політ. конфлікту нім. соціолог Р.Дарендорф, який розглядав А. як нелегітимний політ. конфлікт у зонах правового вакууму (вуличні заворушення та зіткнення, електоральна пасивність, антисоціальні, нігілістичні форми протестів та ін.). Сучасну теорію А. розробив амер. соціолог Р.Мертон. Він розглядав А. як такий стан сусп-ва і свідомості, коли досягнення індивідуальних, особистих цілей, що визначаються соціокульт. чинниками та потребами, стає неможливим законними, легітимними шляхами й засобами. Мертон виділяв чотири типи реакцій на існуючий розрив між індивідуальними цілями та легальними засобами їх досягнення: 1) інновація — злочин або ін. асоціальні дії; 2) ритуалізм — спроби діяти «схвальними» засобами без надії на успіх; 3) ретреатизм — ситуативний вибір; 4) заколот — прагнення змінити існуючу систему. Поняття А. застосовується у соціології, політології, соціальній психології, культурології та ін. соціогуманітарних дисциплінах. Інколи вживається воно у наук.істор. студіях для позначення соціально-психологічного стану верств, прошарків, груп та ін. спільнот напередодні, після та в ході великих революц. зрушень, масштабних і тривалих воєн. конфліктів та ін. сусп.-політ. катаклізмів. Щодо укр. історії цей термін іноді використовується для позначення соціально-психологічних настроїв після поразки української революції 1917—1921, голодомору 1932— 1933, масових репресій 1937—39 (див. Єжовщина), рад. перебудови 1987—91 та ін. У деяких сучасних політологічних, соціологічних та культурологічних дослідженнях зазначається, що в багатьох суспвах посткомуніст. країн, у т. ч. й в Україні, спостерігається соціально-психологічний стан, близький до А., або принаймні наявність рис, притаманних їй. Літ.: Радлов Э. Принципы философии Гюйо. «Журнал Министерства народного просвещения», 1894, № 5; Гю-
йо Ж. Собрание сочинений, т. 1—5. СПб., 1898—1901; Дюркгейм Э. Самоубийство: социологический этюд. СПб., 1912; Рубинштейн С.Л. Проблема индивидуального и общественного сознания человека: Психологическая концепция французской социологической школы. В кн.: Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. М., 1959; Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория. М., 1961; Мертон Р. Социальная структура и аномия. «Социологические исследования», 1992, № 3—4; Раймон А. Этапы развития социологической мысли. М., 1993; Дюркгейм Э. Социология: ее предмет, метод, предназначение. М., 1995; Його ж. О разделении общественного труда. М., 1996. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНОМІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
