АЗОВСЬКЕ МОРЕ — внутр. море бас. Атлантичного океану, що знаходиться в межах України та РФ. А.м. з’єднано з Чорним м. Керченською протокою завширшки 3—15 км і завдовжки бл. 40 км. Пл. 39,1 тис. км2. А.м. мілке: найбільша глибина — 15 м, середня — 7,4 м. В А. м. впадають ріки: Дон, Кубань, Кальміус, Міус та ін. Узбережжя посічене затоками: найбільші — Темрюцька і Таганрозька, а також — Обитічна, Арабатська, Бердянська та ін. Характерною рисою берегів є намивні піщані коси — Крива, Білосарайська, Бердянська, Федотова, Єйська, Довга. Коса Арабатська Стрілка відокремлює солоноводну затоку Сиваш (Гниле м.) від А. м. Солоність води в А.м. не вища від 14 ‰, а біля берегів ще менша. Влітку біля берегів вода прогрівається до 25—30 °С і вище. Взимку море на короткий час частково замерзає: край берегів стоїть нерухома крига, а центр. частина — плавуча. Прозорість води мала. У різних народів А.м. мало різні назви. Стародавні греки називали його Меотідою (Меотійським оз.), римляни — Маеотіс палюс, скіфи — морем Карачулак (Рибне), слов’яни — Сурозьким і Синім. Сучасна назва від араб. Бахр аль-Азов (Темно-синє м.). У слов’ян вперше море названо Азовським 1389. Існують тлумачення походження назви моря від назви м. Азов. В антич. добу на А. м. існували грец. колонії, Боспорське царство, в 10—12 ст. — Тмутороканське князівство. В 13 ст. Приазов’я — в складі Золотої Орди, потім Кримського ханства (васала Османської імперії). Укр. козаки в Азовсько-Дніпровських походах 1695—1696 під проводом наказного гетьмана Я.Лизогуба брали участь у здобутті турец. фортеці Азов. У 18 ст. Російська імперія опанувала А.м. На укр. узбережжі між містами Бердянськ і Ногайськ (нині м. Приморськ Запоріз. обл.) розміщувалося Азовське козацьке військо. На А.м. періодично створювалися Азовські військ. флотилії. Зараз А.м. має велике транспортне значення для внутр. і зовн. перевезень. Гол. порти: укр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АЗОВСЬКЕ МОРЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»