Зазнавши поразки у національно-визвольних змаганнях 1918-1919рр., більшість західноукраїнських земель опинились у складі Польщі, де до Східної Галичини додалися й Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та Підляшшя, які раніше перебували у складі Російської імперії. Всього тут проживало до 6 млн.чоловік. Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина і Підляшшя були приєднані до Польської держави згідно із Ризьким мирним договором 1921р. між Польщею та радянськими урядами Росії і України. Що ж до Східної Галичини, то визначенням її статусу займалися представники Антанти на Паризькій мирній конференції. Польські дипломати намагалися отримати мандат на анексію цієї території. Врешті Рада послів Антанти погодилася на входження західноукраїнських земель до Польщі на 25 років, а 14 березня 1923р. визнала Східну Галичину частиною Польщі. При цьому польський уряд зобов’язався забезпечити національним меншинам умови для вільного розвитку та надати Галичині автономію, але цю обіцянку так і не було виконано. Українці з самого початку виявили опозиційне ставлення до польського режиму, не визнавали права Речі Посполитої на землі колишньої ЗУНР. Вони саботували перепис 1921р. та парламентські вибори 1922р. як такі, що порушують спеціальний статус Галичини. До 1923р. у Відні існував еміграційний уряд ЗУНР на чолі з Є.Петрушевичем, який добивався від Антанти відновлення незалежності західноукраїнських земель та надсилав ноти протесту проти польської окупації краю. Навіть остаточної ухвали про приєднання Східної Галичини до Польщі місцеві українці продовжували вважати польську владу окупаційною.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Анексія західноукраїнських земель» з дисципліни «Новітня історія України»
