Наприкінці 20-х років у внутрішній політиці СРСР стався різкий поворот. Правляча верхівка зміцнила свої позиції і вже не потребувала компромісів для збереження свого панування. Розгромивши суперників у боротьбі за владу, Сталін встановив одноосібну диктатуру в партії і державі. В СРСР у 30-х роках утворилася тоталітарна система, яка характеризувалася повним (тотальним) контролем держави і правлячої партії над усіма сферами суспільного життя і над собою. Поворот в економічній політиці проявився насамперед у прискоренні темпів індустріалізації. На кінець 20-х років СРСР, включаючи Україну, залишалася аграрною, селянською країною. ВКП(б) проголосила курс на індустріалізацію, який передбачав перетворення СРСР з держави, що ввозить машини й устаткування, в державу, що їх виробляє, з аграрної країни в промислову. Оскільки Радянський Союз жив у постіному очікуванні війни зі світовим імперіалізмом, цю грандіозну трансформацію планувалося здійснити в стислі строки, щоб встигнути створити оборонну промисловість для майбутньої війни. Проект великих перетворень, ухвалений ВПК(б) у 1928р. називався першим пятирічним планом. Його головне завдання полягало в тому, щоб "наздогнати й перегнати капіталістичний світ" в економічному відношенні. Надаючи великої ваги розвиткові важкої промисловості, він установлював для країни приголомшуючі завдання: на 250% забезпечити загальне зростання промисловості, причому важка промисловість мала зрости на 330%. Інша важлива частина пятирічного плану передбачала колективізацію - створення великих колективних господарств на основі 20% селянських дворів. Згодом колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак ліквідувати приватну власність. Відповідно до основних показників пятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України. У травні 1929р. вони були затверджені ХІ Всеукраїнським з’їздом Рад і стали державним законом. Капіталовкладення в економіку України центр визначив у сумі 13 млрд.крб. Це досить багато якщо враховувати, що в цілому на капітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд.крб. Планувалося затвердити будівництво Дніпровської гідроелектростанції, інших електростанцій, спорудження багатьох шахт, заводів, фабрик. Масштабна індустріалізація одразу наштовхнулася на низку обєктивних труднощів:відсутність розвинутої інфраструктури(дороги, мости та ін.), недостатньою кількістю кваліфікованих кадрів, дефіцит промислового обладнання, хронічна нестача коштів. Однак це не зупинило процесу модернізації та реконструкції промисловості. Про масштабність планів більшовицького керівництва свідчить той факт, що у 1931р. радянські закупки становили 30% світового експорту машин і обладнання, 1932р. - майже 50%. Джерелами фінансування індустріалізації були перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість, податки з населення(для села "надподаток"- постійний ріст цін на промислові товари), внутрішні позики, випуск паперових грошей, не забезпечених золотом, збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та зерна, режим економії, продаж населення горілки, посилення експлуатації селянства та робітництва, інших верств неселення, багатьох мільйонів вязнів ГУЛАГУ. Перший пятирічний план (1929-1933рр.) передбачав напружені, але менш-більш реальні темпи приросту промислової продукції. Проте незабаром Сталін почав вимагати різкого підвищення планових цифр, що не могло призвести до штурмівщини, диспропорцій та зривів. Так, планом передбачалося збільшити видобуток вугілля в Донбасі з 27 до 53 млн.т, у ході п’ятирічки завдання збільшили до 80 млн.т, а фактичний видобуток 1933р. досяг лише 45 млн.т. Виплавка чавуну в Україні повинна була зрости з 2,4 до 6,6 млн.т. Фактично було виплавлено 4,3 млн.т. Усупереч заяві Сталіна про виконання плану першої п’ятирічки за чотири роки і три місяці, насправді за більшістю показників він далеко не був виконаний навіть за п’ять років. І все ж перша п’ятирічка мала важливі наслідки для України. В республіці реалізовано близько 20% усіх капіталовкладень СРСР. У різних галузях промисловості УСРР будувалося близько 400 нових підприємств. 1 травня 1932р. дала перший струм найбільша в Європі Дніпровська гідроелектростанція в Запоріжжі - Дніпрогес. На той час уже діяли інші новозбудовані електричні станції:Криворізька, Київська й Харківська. У Донбасі почали діяти 53 нові шахти. На діючих металургійних заводах було збудовано 12 доменних і 24 мартенівські печі. Став до ладу завод інструментальних сталей у Запоріжжі -"Дніпроспецсталь". У Харкові на тракторному заводі, збудованому за 15 місяців, 1 жовтня 1931р. З конвеєра зійшов перший трактор "ХТЗ". Друга п’ятирічка, розрахована на 1933-1937рр., продовжила суперечливі тенденції попередніх років. Однак особлива увага надавалася завершенню будівництва й освоєння нових підприємств. В Україні передбачалося ввести у дію гіганти горної металургії - "Запоріжсталь", "Азовсталь", "Криворіжсталь", великі машинобудівні заводи - Новокрематорський, Харківський турбогенераторний, Луганський паровозобудівний та ряд інших. План передбачав також програму соціальних перетворень: остаточне витіснення капіталістичних елементів і ліквідацію поділу суспільства на класи взагалі. Якщо економічний блок плану був менш-більш виважений, то соціальна програма - "витіснення капіталістичних елементів" втілилася у закриття тих нечисленних приватних торговельно-промислових закладів, котрі ще залишилися після першої п’ятирічки. Ця обставина посилювала товарний голод на ринку предметів повсякденного вжитку. У другій та третій п’ятирічках частка капіталовкладень для України зменшилась. З 4500 підприємств, які будувалися в другій п’ятирічці, в Україні було розміщено близько тисячі, а в третій п’ятирічці(1938-1942рр., яка через початок війни була незавершена) - 600 з трьох тисяч. Це було повязано з планами створення нової промислової зони на Україні, де на випадок війни заводи перебували б у більшій безпеці. Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні промислові перетворення за такий короткий час. Якщо в період промислового буму ХІХ ст. на спорудження кількох десятків індустріальних підприємств на Україні пішли десятки років, то в 1930-х роках щороку будувалися сотні заводів. Але такі темпи вимагали мобілізації всіх без залишку сил робітників. Тому необхідно було створити атмосферу напруженості, титанічної боротьби за виживання в умовах "капіталістичного оточення", результат якого залежав від зусиль кожного. Тон цим зусиллям Сталін задав у промові 1931р.:"Сповільнити темпи індустріалізації значило б відставати, а відстаючі зазнають поразки... Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань в десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть". Щоб збудити ентузіазм, використовувалися різні методи. Про господарську діяльність говорили, вживаючи військову термінологію:"прорив на трудовому фронті","перемога ударних робітничих бригад", "штурм нових висот" тощо. Робітникам, які досягли найбільшої продуктивності, присвоювали звання Героя Соціалістичної Праці. За виконання і перевиконання планів змагалися заводи, міста й навіть республіки. У 1935р. був широко розрекламований рекорд вибійника шахти "Центральна-Ірміно" в Донбасі Олексія Стаханова, який з допомогою двох помічників - кріпильників вугільної лави вирубав за зміну 102т вугілля, перевищивши норму в 14,5 раза. Преса підхопила почин Стаханова. В інших галузях господарства з’явилися послідовники стахановського методу роботи. На залізничному транспорті, наприклад, новаторські методи вперше впровадив машиніст депо "Слов’янськ" Донецької залізниці П.Кривоніс. Досягнення стахановців лягли в основу перегляду виробничих норм усіх робітників і планових завдань підприємств. Норми виробітку значно зросли. Далеко не скрізь це робилося достатньо обгрунтовано. У багатьох випадках підвищення норм призводило до перенапруження виробничого процесу, незадоволення робітників та інженерно-технічних працівників. Це в свою чергу викликало репресії НКВС, який у всіх зривах на виробництві, новобудовах, на транспорті вбачав підступи "класових ворогів". Успіхи довоєнних п’ятирічок безсумнівні та гідні подиву. Незважаючи на те, що жодна з них не була виконана в повному обсязі, все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства: зросла частка промисловості у порівнянні з часткою сільського господарства у загальному обсязі валової продукції УСРР; дрібна промисловість(кустарно-ремісничі підприємства, окремі товаровиробники) витіснялися великою індустрією. Модернізація промислового потенціалу України дала змогу республіці посісти 2-ге місце в Європі(після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-є місце за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-е місце в світі за виробництвом вугілля. Отже, з аграрної країни республіка перетворилася в індустріальну. Модернізація промисловості сприяла посиленню процесу урбанізації. Якщо до індустріалізації лише кожен пятий мешканець України жив у місті, то напередодні другої світової війни - кожен третій. Урбанізація певною мірою сприяла українізації міст. Сформувались національний український робітничий клас і технічна інтелігенція. Однак ціна цих зрушень була надто високою: для одержання коштів на індустріалізацію було пограбоване і поновлене село, згорнуто неп і запроваджено командно-адміністративну систему в економіці; ліквідовано рештки економічної самостійності України. Форсована індустріалізація стимулювала появу низки й інших негативних тенденцій в господарстві України. Привілейоване, домінуюче становище групи "А"(виробництво засобів виробництва) порівняно з групою "Б"(виробництво предметів споживання) в умовах фактичної ліквідації ринкових зв=язків вело до відриву підприємств групи "А" від кінцевого споживача, а це, в свою чергу, зумовлювало втрату стимулів розвитку, диктувало необхідність створення державою для неї тепличних умов. У ході перших п=ятирічок ставку було зроблено на побудову і реконструкцію підприємств монополістів. Зокрема, модернізація запорізького заводу "Комунар" перетворила його на найбільше в світі підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому в світі заводу кампанії "Американ локомотив". Підприємства монополісти спочатку поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а надалі фактично "підім’яли" під себе всю економіку країни, деформуючи її господарство. Промисловий потенціал України формувався диспропорційно і нерівномірно:посилювалися і розширювалися традиційно індустріальні райони - Донбас та Придніпров’я, а промисловість густозаселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку. протягом перших пятирічок остаточно було зламано механізм саморегуляції економіки, а наростаюча централізація, повернення до командних методів управління зумовлювала відчуженість робітництва від засобів виробництва, зниження життєвого рівня народу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Індустріалізація» з дисципліни «Новітня історія України»
