Початок Української Революції. Створення Центральної Ради
У лютому 1917р. в Росії перемогла демократична революція. Цар Микола П зрікся влади. Керівництво державою перейшло до Тимчасового уряду, що був утворений представниками Державної думи. Він зобовязувався передати свої повноваження Установчим Зборам, скликання яких передбачалося в недалекому майбутньому. Збори мали визначити форму державного ладу і прийняти конституцію країни. За кілька днів звістка про повалення самодержавства рознеслася по всій Україні. Почалась заміна старого режиму новим. Виконавчу владу на місцях, у тому числі й в Україні, Тимчасовий уряд передав своїм комісарам, якими стали голови губернських і повітових земських управ. У більшості випадків це були місцеві поміщики. Вони і замінили царських урядовців. Новий уряд ліквідував обмеження на діяльність партій і громадських організацій, дозволив видавати газети, вільно проводити мітинги і демонстрації. Але на глибокі соціально-економічні реформи не міг зважитись і відкладав їх до Всеросійських Установчих Зборів. Крім Тимчасового уряду та його місцевих органів виникли Ради робітничих і солдатських депутатів. Більшість місць у Радах одержали партії меншовиків, есерів, бундівців. Ради підтримувалися, головним чином, представниками національних меншин України. Меншовики та есери вважали Ради тимчасовими органами, які повинні служити гарантом успішного демократичного розвитку, збереження і поглиблення завоювань Лютневої революції. Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції опинилося в центрі боротьби різних політичних сил. Але ні кадети, які мали більшість у Тимчасовому уряді, його місцевих органах, ні меншовики та есери, котрі очолювали Ради, не мали чіткої і зрозумілої українцям програми розв'язання національного питання. За Україною вони визнавали лише право на національно-культурні автономію. На цій підставі між українськими політичними і громадськими організаціями, з одного боку, та всеросійськими партіями і об'єднаннями, які діяли на Україні й стояли на позиціях збереження централізованої держави, з другого, виникли глибокі суперечності. Розвиток подій засвідчував, що український народ прагне до національного державного самовизначення і свободи. 4 (17) березня 1917р. в клубі "Родина" товариства українських поступовців зібралося понад 100 представників київських і деяких провінційних українських організацій. На цих зборах народилася ідея заснування Центральної Ради. Однак принципи її творення, завдання і програмні гасла викликали гостру полеміку, що не вщухала кілька днів. Старше покоління української інтелігенції - Є.Єфремов, Д.Дорошенко, А.Ніковський - вважало, що саме ТУП має стати центром єднання українських сил. Молодше покоління на чолі з Д.Антоновичем, сповідуючи соціал-демократичні погляди, наполягало на утворенні принципово нового центру, де були б представлені всі українські організації. За цим, власне, принципом 7 березня відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Головою Ради обрали М.Грушевського, який на той час ще не повернувся до Києва з Москви, де перебував своє заслання. Заступником голови стали: Ф.Крижановський - представник кооперативних організацій Київщини, Д.Дорошенко - від ТУПу і Д.Антонович - від українських соціал-демократів. 7 березня, вважає історик В.Верстюк, слід вважати датою створення Української Центральної Ради, хоч часто в літературі такою називають 4-е число місяця. Голова УЦР М.С.Грушевський (1866-1934) народився в м.Холмі, де його батько учителював у гімназії. Батька перевели на роботу в Грузію. У Тифлісі Михайло закінчив гімназію. У 20 років став студентом історико-філософського факультету Київського університету. Проводив наукову роботу на кафедрі професора В.Антоновича. Тут захистив магістерську дисертацію. У віці 28 років зайняв кафедру історії у Львівському університеті. Австро-Угорський конституційний лад дозволяв Грушевському брати активну участь в громадсько-політичному житті. В Галичині він написав "Історію України-Руси", зарекомендував себе талановитим організатором науки, будучи головою НТШ. У 1908р. Грушевський став одним з керівників Товариства українських поступовців у Києві. Коли почалася Перша світова війна, він дістався з родиною Києва. Його заарештували і вислали в Сімбірськк, потім у Москву. Із заслання він повернувся в Київ 12 березня й енегрійно заходився коло розгортання діяльності Центральної ради. А в цей час, у березні 1917р., по містах України відбувалися багатотисячні мітинги і демонстрації, учасники яких вітали революцію в Петрограді. На транспорантах, які несли учасники маніфестацій, переважали лозунги з мивогою автономії України. Масовий характер національно-визвольного руху, участь у ньому різних соціальних верств, об'єднаних прагненням позбутися імперської залежності, відновити українську державність, утвердити у ній демократичний лад, свідчили про його переростання в національно-демократичну революцію. Велику роль у розгортанні української революції зіграв М.Грушевський. В першій половині квітня 1917р. він виступив з низкою публікацій, починаючи з програмної статті "Велика хвиля", де, полемізуючи з поміркованим крилом українського руху - членами ТУПу, заявив, що треба негайно перейти від культурно-освітніх вимог до політичних. Головним з-поміж них було гасло національно-територіальної автономії України у складі федеративної Росії. М.Грушевський пропонував ставити свої вимоги "лагідно, по можливості тактовно, скільки ' змоги,- але рішуче, рішуче, рішуче". Остаточно викристалізувати політичну програму Центральної Ради мав Всеукраїнський національний конгрес. Про його скликання Рада оголосила наприкінці березня. Конгрес відкрився 6 квітня у Києві у присутності 900 делегатів від різних українських, громадських, професійних організацій. Були тут представники від Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані. Вся попередня українська історія не знала подібних форумів. Із спогадів випливає, що учасники були єдині у своїх думках і промовах. Обговорювались різні аспекти національно-територіальної автономії України і вибори нового складу Центральної Ради. Конгрес висловився за широку національно-територіальну автономію України, обрав новий склад Ради - 118 осіб, у тому числі таємним голосуванням М.Грушевського - на голову і двох його заступників - В.Винниченка та С.Єфремова. Організаційний період українського національно-визвольного руху закінчився. Починалася боротьба за владу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Початок Української Революції. Створення Центральної Ради» з дисципліни «Новітня історія України»
