У 1892 р. мукачівським єпископом став Юлій Фірцак (1836— 1912), і завдяки йому відновлено діяльність "Общества св. Василія Великого". Відновлене "Общество" мало за мету розвивати культурну діяльність серед населення Закарпаття й тому спершу видало "Буквар" для шкільної дітвори. З 1897 р. стало видавати популярний часопис "Наука", за редакцією о. Юлія Чучки, спершу щодва тижні, а від січня 1904 р. щотижня. "Наука" була газетою народовецького напрямку, друкувалася етимологічним правописом і мовою, зближеною до народної. З 1903 р. її редактором був о. Августин Волошин. Часопис "Наука" втримався аж до вибуху війни 1914 р. і спричинився чимало до культурного розвитку Закарпаття. Єпископ Фірцак уболівав над трагічним станом українського населення Закарпаття, боровся проти мадяризації, й тому підтримував "Общество св. Василія", але під тиском державної адміністрації мусів його розв'язати. Функції "Общества..." перебрало ново-створене акційне товариство "Уніо"1. Фірцак уболівав також і над економічним станом населення й тому у квітні 1896 р. звернувся до уряду з проханням, щоб уряд перевірив, в якому економічному стані перебуває населення Закарпаття. Остаточно на домагання єпископа Ю. Фірцака угорський уряд вислав на Закарпаття свого уповноваженого, вищого урядовця Міністерства хліборобства, Едмунда Еґана, родом ірландця, для перевірки ситуації. Еґан подорожував від села до села, приглядався до життя-буття закарпатських селян сам, не чекаючи від нікого окремих звітів, і ствердив катастрофічний стан українського населення під нестерпним визиском місцевих корчмарів-лихварів, внаслідок чого населення масово емігрувало до СНІ. Пізнавши жахливе положення українського селянина на Закарпатті, він написав спеціальний "меморандум" до угорського міністерства хліборобства, в якому змалював дійсний стан. Еґан звертав особливу увагу на постійне голодне життя сільського населення й на систематичний визиск його з боку жидів, що довів закарпатських селян до повної господарської руїни. "Цей нарід буде поволі занепадати матеріально й морально щораз то нижче, доки не загине зовсім", — відзначає Еґан2. Якщо уряд думає допомагати русинам,— писав Еґан міністрові хліборобства, і хоч би частину їх урятувати від смерти, необхідно терміново взятися за оздоровлення всього недужого організму"3. І це трохи допомогло. Мадярський уряд позитивно зареагував на меморандум Еґана, і тодішній міністр хліборобства Дарані започаткував цілий ряд ре- 1 Волошин А. Вказ. праця.— С. 15—16. 2 Закарпаття в очах мандрівника // Самостійна Думка.— 1935.—Ч. 5.— С. 374. 5 Еґан Е. Економічне положення руських селян в Угорщині.— Львів, 1901.— С 37. 239
форм, відомих під назвою "Верховинська Акція", яку спочатку запровадив у Свалявській окрузі, потім поширив на Верховину, а в 1900 р. — на все Закарпаття. Завдянням "Верховинської Акції", яку часом називали також і "Ругенською Акцією", було поліпшити економічний стан закарпатських русинів. У скорому часі появився закон про лихву, який гальмував жидівські зловживання так, що в 1914 р. жидівська комерційна діяльність практикувалася здебільшого в межах законів1. Безземельних селян почали наділяти землею, засновувалися сільськогосподарські курси, промислові школи та позичкові каси дрібного кредиту. Так само почали привозити на Закарпаття расову худобу й будували на полонинах державні стайні й колиби2. З 1898 р. угорський уряд почав видавати народною мовою тижневик "Неділя" (поучительно-господарска газета для уг-ро-руского народа), завданням якої було духовно прив'язувати закарпатців до мадярської держави. Але цей часопис нехотячи сприяв також і пробудженню приспаної свідомості мас. Незважаючи на байдужість тодішньої закарпатської інтелігенції до долі села, серед народу пробудилася самодіяльність, організувалися споживчі крамниці, читальні та просвітньо-аматорські гуртки3. Запровадженням "Рутенської Акції" були незадоволені лихварі й торгівці, які раніше могли безкарно визискувати селян. Вони ставили урядові всілякі перешкоди у здійснюванні того плану, а 20 вересня 1901 р. вбили й самого Еґана4. Великим лихом для Закарпаття були часті неврожаї, де селяни і так збирали найнижчий урожай порівняно з іншими частинами Угорщини, ба навіть Європою. Не менше шкоди селянам Закарпаття завдавали і стихійні лиха, зокрема повені, які нищили не тільки урожай, але й весь господарський дорібок. У 1903—1904 pp. Закарпаття впало жертвою великої посухи, від якої загинула кукурудза, що була головним продуктом харчування багатьох селян. Унаслідок низьких урожаїв зернових культур і картоплі, частих неврожаїв і шкоди від стихійних лих, селянство жило в злиднях й напівголоді5. "Життя закарпатських селян,— писав В. Гнатюк,— не можна назвати навіть життям, а скоріше животінням"6. Хоча народ Закарпаття бідував, його край мав великі природні багатства, якого власниками були чужинці. Були там величезні лісові простори, які надавалися не тільки для будівельної індустрії, але також і для хімічної. Хімічну промисловість почали розбудову- 1 Зеркаль С Національні й релігійні відносини на Закарпатті.— Нью-Йорк, 1956.— С. 27. 2 Там же.- С 374. 3 Закарпаття в очах мандрівника // Самостійна Думка.— 1935.—Ч. 5.—С. 234. 4 Сміян Н.К. Вказ. праця.— С. ЗО. 5 Там же.— С. 36—37. 6 Український вісник.—1906.— Ч. 5.— С 297. 240
вати з 1870 р. коштами Америки, Англії, Німеччини і Франції. З деревини, зокрема бука, стали виробляти деревне вугілля, оцет, ме-тиль, алкоголь, ацетон та різні інші хімічні продукти. Наприкінці XIX ст. на Закарпатті почали видобувати з надрів землі граніт, каолін, мармур, вогнетривкі та гончарні глини, вапняк тощо. Велике значення мало добування бурого вугілля та кам'яної солі з осередком у Солотвині — найбільшої соляної копальні в Україні, що давала 200 000 т щорічно, тобто бл. 20% усієї соляної продукції України. Було там також декілька нафтових копалень, ґуралень, броварень тощо1. При наявності такого розвитку промисловості здавалося, що надвишку робочих рук на селі повинна б абсорбувати зростаюча промисловість. На жаль, цього не сталося, а законодавство не забезпечувало інтересів закарпатського робітництва й воно бідувало не менше від селянства. Початок XX ст. характеризувався трьома важливими процесами: а) посиленням мадярського утиску, б) новою хвилею москвофільської пропаганди, г) виникненням народовецької, тобто національної української течії, що її репрезентувала група молодшої світської і духовної інтелігенції. Згідно з угорською конституцією, найвищим законодавчим органом був парламент, який складався із виборних народом послів. На жаль, кандидати на послів, навіть українського роду, не виступали під фірмою української національної групи. Вибраний посол, чи посли-родовиті українці, ніколи не творили своєї національної групи, а завжди входили до мадярських національних партій й публічно виступали як мадяри2. Статистичні дані про населення Закарпаття дуже контроверсій-ні. У 1826 р. налічувалось бл. 800 тис. і з кожним роком воно чисельно зменшувалось. За даними Я. Головацького, 1828 р. було 476560 українців3. Багато з них підлягало асиміляції, як також мадяри фальшували статистичні дані перепису населення, і в 1880 р. начислювано вже тільки 395 тис. осіб. Перепис населення в 1900 р. виявив 537 тис, а в 1910 р. — 605 тис. осіб. Це був раптовий природний зріст населення, який спричинив земельну кризу, що була одиноким засобом прожитку сільського населення. Селянам належало тільки 35% усієї площі Закарпаття, а великим власникам — мадярам і державі — 64%. Один тільки граф Шенбурн-Бухгайм мав коло 100 тис. га, себто близько 20% усієї території Закарпаття4. Серед селян переважали т.зв. карликові господарства, половина яких становила по 2—5 га (5 — 7,5 акрів). Багато людей було зовсім беззе- 1 Др. Володимирів та Г.П. Промисловість України // Розбудова нації.—- 1931.— Ч. 11-12.-С. 297. 2 Гнатюк В. Вказ. праця.—С 58. 3 Дорошенко Д. Угорська Україна.—Прага, 1919.— С 3—4. * Полопська-Василенко Н. Історія України.— Мюнхен, 1976.— Т. 2.— С. 432. 241
мельних, що жили з праці рук у панських і державних лісах. Згідно з державною статистикою, у 1910 р. 23% українців були наймитами чи сільськогосподарськими робітниками, або жили з праці рук у панських і державних лісах. Ремісники з помічниками становили тільки 3%, а купці — 0,07% серед українського населення1. Асиміляційні, чи пак, денаціоналізаційні процеси також шкідливо відбилися на закарпатських русинах-українцях. Коли ж 1900 р. відбувся загальний перепис населення Угорщини, то він виявив уже тільки 429 447 осіб українського роду. "Але українські вчені, які спеціально працювали над обчисленням угорських українців, доводять, що це число має бути побільшене принаймні ще на кілька десятків тисяч,— писав історик Дмитро Дорошенко,— так, що в тому часі було їх принаймні з пів мільйона. Це вказувало на те, що на протязі останніх 75 років XIX ст. багато русинів пословачилося, а ще більше помадярилося"2. Незавидний економічний стан змусив закарпатській русинів-ук-раїнців до масової еміграції за океан, зокрема до СІЛА, початок якої можна датувати 1877 р. Емігрували переважно бідніші селяни, люди молодшого віку, без родин, з наміром заробити трохи грошей і повернути назад у рідні сторони3. У 1905—1907 pp. із Закарпаття емігрувало удвоє більше людей, як у тому самому часі народилося. В Америці 1897 р. вже налічувалося бл. 100 тис. угорських українців (разом з пословаченими греко-католиками з Пряшівщини), які на американців робили враження "найбільш темних, найбільш убогих і пригнічених з поміж усіх іммігрантів, які приїжджали з Австро-Угорщини.'3 За даними чехословацького міністра закордонних справ того часу, Мілана Годжі, напередодні першої світової війни із Закарпаття емігрувала третина населення4. Невідрадні економічні умови, які в перших роках переживали закарпатські емігранти в Америці, використали російські православні священики й доволі успішно пропагували серед них перехід на православіє. Цей рух щедро підтримував Російський синод, посилаючи до Америки місіонерів, гроші й навіть видавав часопис "на малоросійськом наречи", тобто українською мовою, якою не вільно було нічого публікувати на українських землях під Росією. Очевидно, що в парі з православієм ширилося й москвофільство5. При переписі населення в 1910 р. до списку угорського населення були зараховані всі ті закарпатські русини, які хоч трохи розуміли мадярську мову. Внаслідок того відсоток українського на-
селения Закарпаття значно понизився. Міністерство внутрішніх справ видало розпорядження про перейменування ряду сіл з українських назв на мадярські. В одному тільки Ужанському комітаті було змінено назви 76 сіл. Від українців вимагалося зміняти їхні слов'янські прізвища на мадярські1. Ще наприкінці XIX ст. з ініціативи угорського уряду на Закарпатті почали творитися "культурні товариства", що їх завданням було мадяризувати українські прізвища. Вони розгорнули доволі успішну діяльність, але не серед українського населення. За офіційними даними у першій половині 1900 р. 2500 закарпатців перемінили своє прізвище, але це були в основному жиди та німці, українців між ними було дуже мало. Першим представником модерного українства, що поцікавився і взяв собі до серця долю закарпатських українців, був Михайло Драгоманов, який двічі відвідував Закарпаття (1875 і 1876 pp.) і поінформував своїх земляків про їх нужденне становище. Услід за тим, починаючи з 1890 pp., Закарпаттям зацікавилися галицькі вчені: письменник Іван Франко, етнограф Володимир Гнатюк, природознавець і філолог Іван Верхратський, історик Степан Томашівський та інші, які зробили свій вклад в національне відродження тої занедбаної землі. Федір Вовк провадив гам антропологічні дослідження. Під їхнім впливом співпрацювали з Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові історик священик Юрій Жаткович, дослідник літератури Г. Слипський та ін. У таких жахливих політичних, культурних й економічних умовах під мадярським пануванням захопив Закарпаття вибух першої світової війни у серпні 1914 р. Українська молодь Закарпаття була мобілізована до угорської армії, щоб проливати кров і вмирати за інтереси держави, яка їх переслідувала.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Єпископ Фірцак і "Рутенська акція"» з дисципліни «Нарис історії України»
