Правобережна Україна (Волинь, Київщина, Поділля), Східна Галичина в цей період входили до складу Польщі. Північна Буковина (до 1774 р.) входила до складу Молдавської держави, яка перебу вала під протекторатом Туреччини. Закарпаття входило до складу Трансільванії (Семиграддя), що теж перебувало під протекторатом Туреччини. Але з 1687 р. в результаті австрійсько-турецької війни ця територія відійшла до Австрії. Правобережна Україна продовжувала бути об'єктом зазіхань з боку Туреччини, Польщі та Росії. Піввікова боротьба за Цей край закінчилася на початку XVII ст. на користь Польщі. Площа Правобережної України складала 160 тис. км2, а населення у кінці XVIII ст. — 3,4 млн. У результаті довготривалих воєн за останню чверть XVII ст. Правобережна Україна втратила 70 % своєї людності, але вже наприкінці наступного століття тут проживало близько 3 млн українців. Проте провідну
123
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
роль у політичному та економічному житті відігравали поляки (270 тис. осіб), а також певною мірою євреї (200 тис). У політичній системі Речі Посполитої правобережним і західноукраїнським землям відводилася роль колонії. Загальне послаблення Польщі змусило польські керівні кола піти на обмеження «золотого права шляхетства — «лі-берум вето» — права депутата виступати проти прийняття будь-якого рішення. Постановою сейму 1764 р. було скасоване застосування «ліберум вето» при вирішенні економічних питань, а остаточно його було скасовано конституцією Польщі 1791 р. Тривав процес колонізації українського населення. Польська мова у XVIII ст. стала офіційною навіть на Київщині та Волині, її широко використовувало духовенство, нею писали книга й викладали у школах. Посилювались і процеси покатоличення. У 1721 р. стала уніатською головна святиня Волині -Почаївський монастир. До 1765 р. на Київщині та Поділлі залишилось усього 20 православних парафій. Хоча в 1767 р. польський сейм зрівняв у правах католиків та православних, проте на практиці це не реалізовувалось. Земельна власність, як і раніше, належала польським магнатам. На початку XVIII ст. на Київщині їм належало 75 % всіх дворів, а шляхті — 1 %. Захищаючи власні виняткові привілеї, шляхта намагалася обмежити входження у свій стан представників інших верств населення. Тому з 1669 р. з'являється інститут неповного шляхетства. Нова шляхта не мала права, аж до третього покоління, обіймати державні посади й обиратися депутатами сейму і сеймиків. На початку XVIII ст. шляхта нараховувала 95 тис. осіб, або 3,4 % населення. На території Правобережної України протягом XVIII ст. залишалися три види маєтків: у першому переважали слободи, грошова рента (чинш) і продуктовий податок; у другому — поряд із чиншем використовувалася відробіткова рента (панщина); у третьому — переважала панщина. Впровадження слобод було вимушеним кроком польської шляхти, певним наслідком національно-визвольної боротьби. Селяни, які поселялися на панській землі, на якийсь час (до 6 років) звільнялися від усяких повинностей, що давало можливість залучати додаткову робочу силу й відроджувати зруйновану економіку краю.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правобережна Україна» з дисципліни «Історія України»
