По смерти Юрія вступають у права володарів Галицько-волинської Держави його два сини — Андрій та Лев. Всупереч досьогочасній практиці, вони не діляться батьківською спадщиною, але правлять удвох і разом виступають назверх. Як сестрінці польського короля Локетка, вони залишаються у союзі не тільки з ним але й з його союзниками — скандинавськими й поморськими князями проти бранденбурських марграфів (1315). З дня 9 серпня 1316р. маємо першу спільну грамоту Юрієвичів, де вони титулують себе «з божої ласки князі всієї української землі, Галичини й Володимирії». Тою грамотою обновляють Юрієвичі союз з пруськими хрестоносцями, яких обіцяють боронити від татар і «від всякого ворожого напасника». Під останнім слід розуміти Литву, що чим далі тим більше загрожувала не тільки цілости, але й самому існуванню Галицько-Волинської Держави. Знаємо, що в другому десятилітті XIV ст. Литва позначила свій натиск на Галицько-Волинську Державу, відірвавши від неї Дорогичинську та Берестейську землю. В боротьбі з литовським князем Гедиміном проминають теж короткі роки володіння обох Юрієвичів, що рівночасно були «непоборним щитом» Польщі проти татар. В травні 1323 р. писав Володислав Локеток до папи, що «два останні українські князі-схизматики, що були йому за непоборний щит проти татар, зійшли з цього світу», а з їх смертю загрожує Польщі безпосередня татарська небезпека... З листа Локетка довідуємося, що в 1323 р. не жили вже оба Юрієвичі, але коли саме та з чого померли чи згинули, разом чи нарізно, не знаємо. На всякий випадок не залишили по собі мужеського нащадка й Галицько-Волинська Держава опинилася без своєї династії. Галицько-волинські бояри, пробували якийсь час кермувати державними справами самі. Можливо, що для цього подбали про татарську опіку, якої так злякався Локеток, але небаром перемогли поміж боярами більш консервативні елєменти, що покликали на галицько-володимирський престіл, посвояченого з Юрієвичами, мазовецького князя Болеслава Тройденовича. Болеслав Тройденович Те, що зпоміж багатьох претендентів на галицько-володимирський престіл вибрали собі бояри саме сина сестри Юрієвичів Марії свідчить про змагання піддержання династичної тяглости бодай у жіночій лінй. Болеслав, син мазовецького князя Тройдена й Марії Юріївної, був охрещений і вихований в католицькій вірі, але з огляду на можливість засісти на галицько-володимирському престолі, він перейшов на східній обряд і прийняв імя свого діда по матері — Юрія. В характері «князя Руси» виступає Юрій-Болеслав уже в грамоті з 1325 р. Два роки згодом титулує себе «князем землі української, галицької й володимирської», вживаючи рівночасно маєстатичної печатки короля Юрія Львовича. Чи, покликаний боярами, Болеслав заволодів галицько-волинськими землями мирним шляхом, чи наштовхнувся на якийсь спротив, невідомо. Знаємо, що погодилися на його кандидатуру татари, які виконували ще своє формальне зверхництво над Галичиною й Володимирією й тому дехто з західньо-европейських літописців (Іван Вінтертурський) вважав його навіть татарським ставлеником. Правда, згаданий уже хроніст Львова Зіморович оповідає про опір, з яким нібито зустрівся Болеслав у Львові. «Один тільки Львів, — читаємо в Зіморовича — хоробро боронений дружиною Льва (З. має на думці... Льва Даниловича), татарами, сараценами, вірменами й іншими княжими дружинниками, замкнув ворота перед наїздником і отворив їх (1327 р.) тільки на таких умовах: Болеслав прийнявши гідність українського князя, позволить міській громаді спокійно й свобідно жити по своїм законам і звичаям, княжого скарбу, як святощів не порушить й не робитиме в публичних справах нічого, без загальної згоди міщанства». Оповідання Зіморовича має всі прикмети лєгенди, але воно цінне, як відгомін місцевої традиції, що жила у Львові ще в половині XVII сторіччя. Хоча Болеслав-Юрій був князем з польської династії, то його закордонна політика далеко не покривалася з польськими інтересами. В першу чергу свідчать про це дружні взаємини нашого князя з пруськими хрестоносцями, що тоді були непримирними ворогами Польщі. До нас збереглося чотири грамоти-договори Болеслава-Юрія з хрестоносцями. Перша з 1325 р. друга з 1327. В них підчеркує Болеслав-Юрій повну невтральність у боротьбі Локетка з хрестоносцями. В третій грамоті з 1334 р. коли на краківському престолі сидів син Локетка Казимир, згадує Болеслав-Юрій стару українсько-німецьку приязнь, «непорушену з часів Романа Мстиславича». Болеслав-Юрій обновлює цю приязнь «аби замкнути роти тим, що виють і брешуть на наш союз, та намагаються його розірвати». Нарешті в четвертій грамоті, виданій півтори року згодом, з нагоди переміни на становищі великого магістра хрестоносців Болеслав-Юрій ще раз підкреслює вагу й тривкість українсько-німецького союзу. Болеслав-Юрій не обмежився до одної тільки невтральности в змаганнях Польщі з хрестоносцями. Навпаки. В 1337 р. бачимо українсько-татарські війська під Люблином. Облога Люблина тривала 12 днів і мала на меті привернення Люблинщини, втраченої в 1302 р. до Галицько-Волинської Держави. Воюючи з Польщею й піддержуючи добросусідські звязки з татарами й хрестоносцями, Болеслав-Юрій старався рівночасно злагіднити напружені взаємини з Литвою. В 1331 р. він жениться з дочкою Гедиміна Офкою, що її при хрещенню, назвали Евфемією. Це наближення Болеслава-Юрія не було тимчасове. Згодом він одружує свою дочку з литовським князем Любартом й не маючи мужеських нащадків, признає його своїм наслідником «у Володимирі, Луцьку й усій Волинській землі». Цілість закордонної політики Болеслава-Юрія була різко протипольська й тому, коли Локеток покладав які надії на польське походження галицько-волинського князя, то грубо перечислився. Тому не диво, що його син Казимир, не бачучи виглядів на вдержання польського стану посідання на заході й шукаючи противаги своїм втратам на сході, затіяв широкозакроєну, дипльоматичну підготовку для опанування галицько-волинських волостей.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Андрій та Лев Юрієвичі» з дисципліни «Велика історія України»
