Протимадярський бунт галичан насторожив чужинецьких заволок і вони почали мститися на бунтівниках. Почали насилувати жінок і дочки галицьких бояр, грабити що попало й провокувати релігійні почування, ставлючи коні по церквах. А коли вже рвався терпець галицького громадянства, несподівано зявився в краю Володимир Ярославич. Йому вдалося втекти з мадярської тюрми й добитися допомоги від німецького цісаря Фридриха Рудобородого (Барбаросси). Сам цісар, зайнятий приготуваннями до чергового хрестоносного походу (це діялося на початку 1189 р.) не міг дати Володимирові свого війська, але доручив це зробити свому підвладному, польському князеві Казимирові Справедливому. З військами Казимира, що були під проводом воєводи Миколи, зявився Володимир у Галичині. Протимадярські настрої в краю зробили своє й Володимир відібрав собі галицький стіл без великого труду. На самого Спаса в 1189 р, засів Володимир знову на батьківському столі. Забезпечившися союзом з Всеволодом Суздальським та Рюриком Київським, а при тому спіраючись на галицькому громадянстві, що так гірко перенесло мадярську окупацію, Володимир прокняжив уже в Галичині спокійно до смерти в 1199 р. Ми знаємо, що Володимир мав з своєю «попадею» двох синів, але вони залишилися на Мадярщині, з якої ніколи вже не вернули. Через те на Володимирі Ярославичу вигасла династія Ростиславичів, а з нею разом скінчилася й самостійність Галичини. До слова приходить тепер знову Роман Мстиславич Володимирський, в якого руках перетворюється давня Волинь і Галичина в могутню Галицько-Волинську Державу. Заки оповімо її історію, пригадаємо собі дотогочасну історію Волині.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поворот Володимира Ярославича» з дисципліни «Велика історія України»
