Теоретичні засади дослідження господарчих організацій розвивались як в економіці, так і в соціології, зберігаючи при цьому дисциплінарну специфіку.
Економічні теорії зосереджені в сукупності теорії фірми. В них фірма розглядається як цілісна одиниця без проникнення у хитросплетіння її внутрішньої структури та без врахування взаємодії в її межах груп інтересів.
Так, з позицій класичної політичної економії фірма - це, щонайбільше, сфера повноважних рішень індивіда, а "економічна людина" - персоніфікація фірми.
З позицій неокласичної політекономії фірма стає своєрідною, деперсоніфікованою "економічною людиною", своєрідним надраціональним суб'єктом, що практично застрахований від помилок. Організація з її потужним технічним апаратом і величезними ресурсними можливостями пошуку і аналізу інформації починає розглядатися як передумова зміцнення позицій щодо раціональності економічних дій та поведінки.
Засновники інституціональної економічної теорії намагалися привернути увагу економістів до складної внутрішньої структури фірми (Р. Коуз "Природа фірми"). Але, за оцінкою самого Р. Коуза, його ідеї так і не увійшли до інструментарію економістів.
Спроба вийти за межі "чистого раціоналізму" здійснена представниками нової інституціональної економічної теорії, зокрема О. Уільямсоном, послідовником Р. Коуза.
Репрезентуючи теорії трансакціонних витрат, в яких фірма виступає як інструмент економії коштів на пошук інформації, специфікацію прав власності, укладення договорів та підтримки їх дієздатності, О. Уільямсон спробував запропонувати нову інтегральну теорію фірми. У ній враховується наявність асиметричних відносин влади й авторитету, що відділяють ієрархічно вибудовані фірми від горизонтальних ринкових відносин.
До переваг цієї теорії слід віднести: по-перше, Уільямсон визнає наявність "провалів ринку" (market failures), викликаних так званим опортунізмом суб'єктів, що переслідують свої особисті інтереси. Фірма, таким чином, стає засобом установлення більш надійного порядку, способом дисциплінування егоїстів. По-друге, Уільямсон приймає передумову Г. Саймона про обмеженість раціональної дії ринкових "акторові". І з цього погляду фірма виявляється стабілізуючою структурою, що допомагає справлятися з несподіванками,
що породжуються відхиленням окремих суб'єктів від раціональної лінії поведінки.
Разом з тим, теорії не вдалося повністю подолати обмеження економічного підходу. По-перше, і в його теорії економічні відносини подані у формі контрактної взаємодії сторін, кожна з який, згідно із покликом своєї вічної природи, наполегливо переслідує власні інтереси, по-друге, інтереси керуючих ототожнюються з цілями фірми і цілком зайняті турботою про підвищення економічної ефективності підприємства.
Інша група представників нової інституціональної економіки (А. Алчян та Г. Денец)4 репрезентували теорію агентських відносин, в якій власне відкидається наявність будь-яких владних структур. Вони розглядають фірму як подобу "ринку, привласненого в приватну власність". У її рамках відносини керівника і виконавця є контрактом, що фактично нічим не відрізняється, скажімо, від взаємодії між покупцем і продавцем в овочевій крамниці. Фірма, власне кажучи, залишається фікцією, набором обмежень для самостійно діючих індивідів.
Окрема, по суті протилежна до розглянутих концепцій, позиція представлена еволюційною теорією фірми А. Чандлера, що стверджує, що "одиницею аналізу повинна бути сама фірма, а не трансакції чи контрактні відносини, у які вона вступає". Чандлер наголошує на безупинному динамічному процесі пристосування фірми до мінливих умов через реорганізацію власних ресурсів.
Але і в цій теорії, як справедливо зазначає В. В. Радаєв, для фірм (їхніх менеджерів) характерний раціоналізм, що допомагає формувати ринкові стратегії і перебудовувати структуру підприємства. Тим часом сучасні фірми найчастіше не виступають як раціональні ринкові агенти, а просто імітують структуру успішних підприємств-лідерів у процесі так званого інституціонального ізоморфізму.5
Соціологічні теорії господарчої організації репрезентовані двома основними підходами: структурним і в межах соціальної дії.
Структурний підхід, у свою чергу, може бути представлений двома моделями: функціональною і конфліктною.
У функціональній моделі організація розуміється як адаптивна соціальна система. Наявність колективної мети викликає необхідність стійких структурних порядків, які втілюються в мережах взаємозалежних ролей і системах поведінкових очікувань і норм, що обмежують діяльність індивідів. При цьому організація формується в сильній залежності від зовнішнього середовища і служить інструментом адаптації до її змін.
Конфліктна модель, на відміну від попередньої, описує організацію як структуру влади і панування. Організаційна структура фірми визначається в остаточному підсумку характером владних структур на макрорівні. Як правило, вона служить інтересам панівних груп. При цьому в самій структурі закладено джерела внутрішнього конфлікту, проявом якого стає боротьба груп за свої інтереси. Опір спонукує панівні групи виробляти стратегії регулювання конфлікту, що спираються як на матеріальні, так і на ідеологічні ресурси. У підсумку складається складний баланс сил між панівними і підлеглими групами як двома джерелами нерівних владних можливостей.
Підхід із позиції теорії дії також втілено в трьох основних моделях, в яких організація подана як:
1. Система узгодженого порядку. 2. Символічна конструкція. 3. Сукупність управлінських практик.
1. Як система узгодженого порядку організація виступає у вигляді рухливої системи взаємодій і погоджень, що приводять до тимчасових угод і кристалізуються в конвенціях і правилах як в її стійких елементах. У процесі торгів і взаємних погоджень між діючими суб'єктами утворюються складні "констеляції інтересів". Але рамки угод постійно переглядаються, і організація є продуктом безупинного творення, її структура постійно реконструюється в процесі живої соціальної дії.
2. Як символічна конструкція організація виступає як "культурний артефакт", результат символічних інтерпретацій, у процесі яких відбувається генерування цінностей, норм і ідеологій. Вона стає засобом соціалізації індивідів, їхнього включення в інституціона-лізовані рамки мислення і дії. А оскільки різні групи усередині організації виробляють своє розуміння і значення того, що відбувається, ефективний контроль усередині фірми обмежений. Організація складається з безлічі реальностей і раціональностей, у ній спостерігається складна взаємодія культур (панівній культурі неминуче протистоять контркультури і т. ін.).
3. Як сукупність управлінських практик організація об'єднує різні адміністративні механізми і техніки, пов'язані з побудовою ієрархій, затвердженням правил, поширенням інформації. Різні групи виробляють свій "стратегічний вибір", виходячи з якого, вони борються за здійснення тих чи інших механізмів контролю. При цьому монополію на ефективний контроль ніхто забезпечити собі не в змозі.
Порівнюючи описані вище економічні підходи із соціологічними, звернімо увагу на відмінності між ними, що представлені практично у всіх соціологічних моделях організації.
По-перше, вони активно звертаються до аналізу внутрішньої структури організації, у рамках якої розвертаються дії агентів, що мають власні інтереси.
По-друге, всі вони наголошують на соціальних зв'язках і культурно-символічних факторах, що опосередковують ці дії, які породжують багатоманіття раціональних схем, що у підсумку втілюються в різних видах організаційного устрою.
По-третє, в соціологічних моделях організація - це мікроспівтовариство, у якому відтворюються відносно стійкі системи соціальної дії. Тут людина не тільки реалізує свої інтереси, але і включається в процес соціалізації, долучається до визначеного кола цінностей і норм, одержує необхідний захист, знаходить корисне чи приємне коло спілкування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теорії господарчих організацій» з дисципліни «Соціологія економіки»
