Соціально-філософські проблеми суспільства і соціального пізнання (Демокріт, Платон, Арістотель)
Розвиток філософського знання відбувався паралельно з історичним, проте ці два пізнавальні процеси в Стародавньому світі ніколи не перетнулися між собою і не взає-мозбагатили один одного. Пізнавальний досвід історичної науки не вивчався філософією, а соціально-філософський аналіз суспільних процесів практично відсутній в історичній науці. Історія перебувала в стані пошуків своїх дослідницьких методів, а філософія, займаючись високими матеріями, зневажливо ставилася до всього того, що було пов'язано з емпіричним та чуттєво-споглядальним матеріалом. І Така традиція елітарного ставлення до історії відчувається і в пізніші часи, наприклад у творчості Секста Емпірика (близько 200—250). Цей представник скептицизму у своїй праці «Проти вчених», критикуючи різні науки, виступаючи проти граматиків, риториків, геометрів, ариф-метиків, астрологів, музикантів, логіків, фізиків, жодним словом не згадує істориків. У всьому цьому є своя логіка. Практика античного суспільства з її обмеженими масштабами взаємодії з природою і тісна залежність від неї породжували фаталістичні 38
уявлення про СВІТІ і людину. Досить міцними залишалися позиції міфологічного світосприйняття. Людська історія, як і діяльність окремої людини, розглядалася в системі загального світового порядку — космосу, який є джерелом і першоосновою всього сущого. В уяві стародавніх греків сьогоднішнє та майбутнє заздалегідь приречені фатумом, долею в далекому минулому, і, отже, нічого принципово нового не відбувається зараз і не трапиться в майбутньому. Усе «запрограмовано» раніше. Ця тенденція характерна і для історичної науки, і для філософії того часу. Стихійна реалізація історичної необхідності, соціальні, економічні, політичні процеси, війни і т. п. породжували й підтримували впевнення в існуванні фатуму, долі, приреченості й безглуздя людських спроб подолання їх. Окремі спроби розглядати історичні явища через соціальні детермінанти не могли істотно змінити існуючої системи світосприйняття. Та й автори, що висловлювали сумніви щодо участі богів чи фатуму в тих чи інших подіях, самі не завжди були в усьому послідовними. Ні історики, ні філософи античного світу не розглядали суспільство як особливе утворення, що розвивається за власними законами. Для них суспільство ще виступало як об'єкт, а не суб'єкт. Тому суспільне життя, історія маслились як компонент космічного буття і його похідна частина. Звідси й намагання філософів розглядами суспільство, державу, індивідів у контексті загального цілого. А соціально-філософські теорії суспільства й відображували такі моделі суспільного устрою, який відповідав би закономірностям космічного цілого. Історична думка, як ми бачили, ще не піднялася до такого рівня аналізу, вона ще провінціально сприймала світ крізь призму свого етносу. Виняток становить Полібій, але і в нього «всесвітня історія» обмежена історичним простором впливу Риму на інші народи та держави.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціально-філософські проблеми суспільства і соціального пізнання (Демокріт, Платон, Арістотель)» з дисципліни «Історія соціології»
