Соціологічні пошуки “громадівців”, науковий доробок “Женевського” гуртка
У рамках даної теми окремого виділення і розгляду заслуговує діяльність численного київського товариства “Громада” („Стара Громада”), яке зародилося на початку 1860-х років. „Громада” мала наукове, просвітницьке, педагогічне, радикально-політичне і громадське спрямування, викликало значний резонанс серед численних патріотичних представників вітчизняної інтеліґенції в Україні і поза її межами. Слід зауважити, що подібні спілки інтелектуалів під назвою „Громада” доволі скоро виникли у багатьох містах – у тому числі, зарубіжних, між ними, як правило, існували стійкі зв’язки. Найбільш плідна робота „Старої Громади” відбувалася у 70-х роках ХІХ ст., а політична програма передбачала відстоювання основних принципів демократичної держави (як їх бачили громадівці): політичного федералізму, демократизму соціальних відносин, раціоналізму у культурі. Членами цієї організації були В.Антонович, М.Зібер, М.Драгоманов, Ф.Вовк, П.Чубинський, М.Старицький, М.Лисенко та інші дослідники історії, культурології, лінгвістики. Зазначимо, що їх громадсько-політична діяльність протікала також у рамках “Юго-западного отдела российского географического общества” (1873 рік), “Женевського гуртка” (1875 рік). Чимало досліджень, проведених “громадівцями”, цілком можуть бути дефіновані як соціологічні. Розглянемо найбільш відомі з них детальніше. Економіст, професор кафедри політичної економіки та статистики Київського університету Микола Іванович Зібер (1844 – 1888 рр.), який зрештою був вимушений еміґрувати до Швейцарії, загалом опікувався соціологічними проблемами суспільства, його розвитку, народонаселення та історії соціології. Де в чому погоджуючись з К.Марксом стосовно концепції базису і надбудови, економічних стосунків, стадіальності суспільного розвитку, він, однак, наголошував, що порядок суспільних відносин має змінюватися еволюційно і не підтримував позицію щодо методів досягнення стану соціалізму. У своїх роботах “Нариси первісної економічної культури”, “До історії російської общини”, “Вибрані економічні твори” М.Зібер досліджував первісне суспільство, викладав порівняльний аналіз общинного і капіталістичного суспільства, характеризував риси общинної організації, віднайшов відмінності між цим суспільним станом і сучасною йому європейською цивілізацією. Розмірковуючи над суспільним розвитком, професор вказував зрештою, що європейська цивілізація створює значно більші умови для розвитку особистої свободи. У свою чергу, щодо проблеми народонаселення, М.Зібер різко критикував відому концепцію Т.Мальтуса (мальтузіанство), доводячи, що покращення життя людей (зокрема, робітників), цілком можливе, а збільшення їх кількості не можна однозначно пов’язувати з погіршенням рівня їх життя. М.Зібер вказував, що людське життя далеко не у всьому тотожне життю тварин, бо “розмноження людини обумовлює і розмноження її їжі” – тобто суспільство, знаючи закони природи, здатне (і повинне) відновлювати споживані продукти. Цікавився М.Зібер також компаративним аналізом широкого спектру культурних виявів різних соціальних груп, які перебувають на різному щаблі суспільного або історичного розвитку. Сергій Андрійович Подолинський (1850 – 1891 рр.), також член “Женевського” гуртка, був економістом, соціологом і публіцистом. Коло його наукових інтересів включало академічну соціологічну тематику: соціальні аспекти виробничої діяльності, господарські стосунки, суспільну стратифікацію, мобільність, залежність статусу індивіда від національної належності, ряд соціологічних законів. Аналізуючи їх, С.Подолинський, як і деякі інші вчені, звертався до марксистських поглядів, вміло поєднуючи їх з соціал-дарвіністськими. Практичне застосування поєднання цих двох концепцій призвело до досить оригінальних раціональних припущень – вчений вважав, що у суспільстві, побудованому на засадах солідарності, природний відбір виявить себе у просуванні науки, мистецтва, морального вдосконалення людей. Сукупно це дозволить людям долати природні проблеми, не витрачаючи сили на боротьбу між собою. Соціолог, подібно до більшості вітчизняних науковців, також виступав проти мальтузіанства – аргументи його були подібними до висловлених М.Зібером. У свою чергу, український антрополог, етнограф і політичний діяч, Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918 рр.) тлумачив соціологію як науку про громадське життя, а також як своєрідну складову базової науки про людину – антропології, до якої також мають входити спеціальна та передісторична археологія, етнологія та етнографія. Будучи під впливом ідей О.Конта, Г.Спенсера, український соціолог припускав, що антропології еволюційно передують геологія, палеонтологія та біологія. У дусі раннього позитивізму Ф.Вовк певною мірою прагнув біологізувати соціологію, вважаючи, що форми суспільного життя можуть еволюціонувати навіть без зовнішнього впливу. Їх розвиток доволі суперечливо тлумачився як вивільнення і реалізація у сфері соціального внутрішніх зародків фізичної природи людини. При цьому певне розмаїття соціальних явищ пояснюється вченим різними природними умовами, у яких реалізуються ці принципово однакові біологічні потенції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціологічні пошуки “громадівців”, науковий доробок “Женевського” гуртка» з дисципліни «Історія вітчизняних теорій і вчень»
