Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
Наприкінці минулого століття вийшло багато публікацій щодо визначення поняття "потенціал". У більшості наукових праць вказується на існування значних розбіжностей у визначеннях потенціалу як економічної категорії, її сутності, складу і співвідношення з іншими категоріями; відзначається важливість вивчення проблем оцінки економічного, в тому числі промислового потенціалу; порушуються питання пріоритетності в промисловому розвитку [1, c. 10; 2, с. 64]. На наш погляд, під економічним потенціалом слід розуміти соціально-економічні відносини, що у формі інтегральних властивостей виявляють здібності суб’єктів державотворчого процесу у формуванні і максимальному задоволенні потреб у товарах чи послугах за рахунок раціонального використання наявних ресурсів та оптимальної організаційної структури виробництва. Саме виробничі відносини становлять суть економічного потенціалу, рівно як і потенціалу виробничого, промислового, ресурсного тощо. Проблема промислового потенціалу в нинішніх умовах набула особливого значення. Справа в тому, що промисловий потенціал України створювався як складова частина єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Відповідно до існуючого на той час суспільного поділу праці в Україні були зосереджені значні потужності паливної промисловості, гірничо-металургійного комплексу, хімічної промисловості, важкого і середнього машинобудування, виробництва будівельних матеріалів, легкої і харчової промисловості, що задовольняли значною мірою загальносоюзні потреби. Нині, коли внутрішній ринок обмежився кордонами України, значна частина виробничих потужностей виявилася зайвою і належним чином не використовується. До того ж порушилися виробничі зв’язки між підприємствами, що 248
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
перебували в кооперації. Певна кількість промислових підприємств або суттєво скоротила випуск своєї продукції, або спрямувала її переважну частину на зовнішні ринки (близького чи далекого зарубіжжя), а деякі взагалі перестали існувати. Аналіз динаміки розвитку промислового комплексу за всі роки незалежності показує дуже суперечливу картину. Насамперед, змінилася частка промисловості в економічному потенціалі країни (табл. 4.1). Таблиця 4.1 Окремі показники внеску промисловості у розвиток національної економіки України (відсотків у загальному обсязі) Показник 1990 Валова додана вартість 36,0 Основні засоби промисловості 32,4 Обсяг промислової продукції (в основних цінах) 50,7 Частка промислового персоналу 30,4 Джерело: [3, с. 105]. 1995 34,6 31,5 2000 31,4 34,4 2001 30,6 34,0 2002 30,8 35,2 2003 31,8 35,2
47,4 27,6
47,0 29,7
48,7 29,5
48,4 29,2
49,9 29,2
Як видно з табл. 4.1, за тринадцять років зросла лише частка основних засобів (на 2,8%), всі інші показники ще не досягли рівня 1990 р. Зростання основних засобів на фоні зменшення випуску продукції (на 0,8%) свідчить про зменшення фондовіддачі промислового комплексу. Слід звернути увагу й на те, що частка промисловості України за показником валової доданої вартості становить в останні роки приблизно 30-32%, у той час як у США – 26,2%, Франції – 24,4% та Японії – 25.4% [4]. Це пояснюється тим, що в цих країнах промисловий комплекс за структурою, продуктивністю та ефективністю знаходиться на декілька порядків вище, ніж в Україні.
249
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
Якщо порівняти динаміку випуску промислової продукції в Україні й деяких інших країнах, то відставання є надто великим (табл. 4.2). Навіть у республіці Білорусь і Китаї, де практично уникли розвалу централізованої економіки і зосередилися на удосконаленні економічного устрою, промислове виробництво зросло порівняно з 1991 р. – в першому випадку в 1,1 раза, а в другому – в 4,2 раза. Таблиця 4.2 Індекси промислового виробництва в окремих країнах 1995 Україна 55,0 Російська Федерація 54,0 Білорусь 62,0 США 118,1 Франція 100,6 Німеччина 94,6 Китай 237,2 Джерело: [3, с. 572-573]. Країна 1991 = 100 % 2000 2001 61,0 69,0 62,0 65,0 102,0 108,0 152,4 147,5 117,2 118,5 110,9 111,4 413,6 454,5 2002 74,0 67,0 113,0 146,7 117,3 109,9 421,4
Дещо поліпшилась ситуація в 2004 р., в якому обсяги промислового виробництва порівняно з 2003 р. зросли на 12,5%, в т. ч. в машинобудуванні – на 28%. Рівень промислової продукції в 2004 р. по відношенню до 1990 р. становив 90% (для порівняння: рівень ВВП за вказаний період становив 61%, обсяг капітальних вкладень – 55,8%). Якщо проаналізувати промисловий розвиток України за регіонами, то виявиться дуже строката картина: частина регіонів (Закарпатська, Запорізька, Миколаївська, Одеська області, а також міста Київ і Севастополь) у 2003 р. перевищили рівень 1990 р., а всі інші мають більше чи менше відставання. Найбільше відставання допустила Автономна Республіка Крим (54% до рівня 1990 р.), Львівська обл. (58%), Дніпропетровська обл. (60%), Донецька обл. (69%) тощо. В середньому по Україні рівень 1990 р. досягнуто в 2003 р. на 82%.
250
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
Ще більш строката картина виявляється, коли перейти до аналізу промислового виробництва за основною номенклатурою продукції. Починаючи з 1990 р., спостерігається загальна тенденція до зниження обсягів виробництва основних видів промислової продукції. І хоча за окремими найменуваннями із середини 90-х років відзначаються позитивні зрушення, говорити про зростання обсягів промислової продукції у фізичному вимірі ще рано (табл. 4.3). Таблиця 4.3 Виробництво основних видів промислової продукції в Україні Показник Електроенергія, млрд кВтгод. Нафта (включаючи газовий конденсат), млн т Натуральний газ, млрд м3 Вугілля, млн т Сталь, млн т Сталеві труби, млн м Готовий прокат чорних металів, млн т Залізна руда (товар), млн т Металорізальні верстати, тис. шт. Ковальсько-пресові машини, тис. шт. Трактори, тис. шт. Легкові автомобілі, тис. шт. 1990 1995 1995 2003 Зменшення до до (збільшення) 2003 1990, 1990, 1990- 1995% % 2003 2003 180 4,0 19,2 80,3 37,5 321 29,1 63,0 0,9 0,6 4,5 102 65,1 77,4 64,8 50,8 42,3 31,9 43,0 48,3 16,2 12,8 9,8 37,6 60,4 75,5 68,3 48,7 71,3 53,6 75,4 60,0 2,4 5,5 4,5 65,4 – – – + – + + + + – – +
1995 2003 Зменшення до до (збільшення) 2003 1990, 1990, 1990- 1995% % 2003 2003 2,5 45,8 52,1 +
Мінеральні добрива (у перерахунку на 4,8 100% поживних речовин), млн т Хімічні волокна і 179 нитки, тис. т Збірні залізобетонні конструкції і 23,3 вироби, млн м3 Тканини всіх видів, 1210 млн м2 Хліб і хлібобулочні 6701 вироби, тис т М’ясо (вкл. субпродукти І-ої 2710 категорії), тис. т Ковбасні вироби, 900 тис. т Продукція з незбираного молока 6432 (у перерахунку на молоко), тис. т Цукор-пісок, тис. т 6791 Джерело: [3, с. 111-151].
2,2
41,3 5,6 169 4114 946 277
30,7 2,4 77,3 2427 568 290
23,0 24,0 14,0 61,4 34,9 30,8
17,2 10,3 6,4 36,2 21,0 32,2
– – – – – +
1293 3894
1309 2486
20,1 53,3
20,4 36,6 –
+
Узагальнюючи дані з випуску основних видів промислової продукції, останні можна поділити на три умовні групи: перша – види продукції, виробництво яких не досягло половини вартісного рівня 1990 р. Це – свого роду "аутсайдери" економічного розвитку в Україні. Серед них можна виділити так званих "песимістичних аутсайдерів", виробництво яких невпинно знижується з 1990 р., і "оптимістичних аутсайдерів", виробництво яких з 1995 р. почало дещо зростати; друга – товари, виробництво яких має з 1995 р. тенденцію до зростання і які досягли рівня 55% і більше від рівня 1990 р. Вони в 252
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
цілому забезпечили піднесення сумарного індексу обсягу ВВП в Україні у 2003 р. до рівня 55% від значення 1990 р. У цю групу входить прокат чорних металів, у тому числі готовий, сталь, натуральний газ, залізна руда, кокс. По непродовольчих товарах тут виділено побутові холодильники, легкові автомобілі. Сюди ж можна віднести і нафту та електроенергію, виробництво яких продовжує зменшуватись порівняно з 1990 р., та все ж таки глибина падіння не досягла величини меншої ніж 55 %. Серед продукції харчової промисловості до цієї групи можна віднести безалкогольні напої, маргаринову продукцію та кондитерські вироби. Другу виділену нами сукупність видів товарів умовно можна назвати групою "лідерів" економічного зростання в Україні останніх років; третя - група товарів, рівень виробництва яких у 2003 р. перевищив рівень 1990 р. Це – здебільшого продукція харчової промисловості: алкогольні, тютюнові вироби, олія та мінеральні води, так звані, "точки зростання" української економіки, якими навряд чи можна пишатися. Зокрема, в абсолютному алкоголі виробництво різних видів цих напоїв зросло у 2003 р. порівняно з 1990 р. на 5%, щодо тютюнових виробів - то їх виробництво за цей період зросло в 1,4 раза. Отже, говорячи про основний показник розвитку промисловості – випуск продукції (у вартісному чи натуральному вимірі), слід, насамперед, відзначити, що наслідки економічної кризи в Україні ще не подолано. Поруч із позитивними моментами в динаміці абсолютних обсягів виробництва найважливіших видів продукції зберігаються стійкі негативні тенденції. Пожвавлення в окремих галузях і виробництвах ще не настільки потужне, щоб констатувати кардинальну зміну ситуації в економіці. Індикатором останнього слід вважати відновлення рівня промислового та сільськогосподарського виробництва 1990 р. на новій структурній основі [5, с. 3-11]. Іншим важливим індикатором промислового розвитку є основні засоби. За даними Держкомстату України, основні засоби (у фактичних цінах) становили в 2000 р. 845,7 млрд грн, у т. ч. виробничі – 533,2 млрд грн, або 63%, з них у промисловості – 266,9 млрд грн, або 31,6% загального обсягу основних засобів і 50,1% до загального обсягу виробничих основних засобів. У 2003 р. 253
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
загальний обсяг основних засобів становив 990,4 млрд грн, в т. ч. в промисловості – 348,8 млрд грн, або 35,2%. Найбільш суттєвим питанням у проблемі основних засобів є їх структура за технологічними укладами. Згідно з теорією "довгих хвиль", науково-технічна революція розвивається хвилеподібно, з циклами довжиною приблизно в 45-60 років. Протягом останніх століть в історії технологічної еволюції мали місце п’ять таких хвиль, унаслідок яких виникло п’ять технологічних укладів. Перший технологічний уклад ґрунтується на нових технологіях у текстильній промисловості та використанні енергії води. В цей період тільки починається широке застосування парових двигунів і розвивається машинобудування. Другий пов’язаний з розвитком залізничного транспорту та механізацією виробництва практично усіх видів продукції. Швидкими темпами створюється мережа залізниць і морських шляхів. Економічним символом цього періоду слід вважати вугілля та транспортну інфраструктуру. Третій уклад зумовив використання в промисловому виробництві електроенергії, розвиток важкого машинобудування та електротехнічної промисловості на основі застосування сталевого прокату, нових відкриттів у галузі хімії та розвитку хімічної промисловості. Це - період нафтового буму в США, створення потужного воєнно-промислового комплексу в Європі, широкого застосування радіозв’язку і телеграфу. Починає розвиватися виробництво автомобілів і літаків, кольорових металів, алюмінію, пластмас, товарів тривалого користування, засобів радіо- і телекомунікацій. З’являються величезні фірми, картелі та трести. Дрібні компанії поглинаються великими. Починається концентрація банківського і фінансового капіталів. Четвертий уклад ґрунтується на подальшому розвитку енергетики на основі широкого використання нафти, нафтопродуктів і газу та застосуванні засобів зв’язку і нових синтетичних матеріалів. Це – ера масового виробництва автомобілів, тракторів, літаків, різноманітних видів озброєнь, товарів тривалого користування. У цей період будуються швидкісні автомагістралі та аеропорти, а також з’являються, а згодом й інтенсивно нарощується виробництво комп’ютерів і програмних продуктів для них. П’ятий уклад розпочався з середини 80-х років минулого століття і спирається на досягненнях у галузі мікроелектроніки, інформатики, 254
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
біотехнології, генної інженерії, освоєння альтернативних джерел енергії, космічного простору, супутникового зв’язку тощо. Відбувається перехід від розрізнених фірм або навіть транснаціональних корпорацій до єдиної мережі великих і дрібних фірм, об’єднаних електронною мережею, здійснюють тісну взаємодію в галузі технології, контролю якості продукції, планування інвестицій, організації поставок за принципом "точно в строк". Все це, зрештою, призводить до появи принципово нових шостого і сьомого технологічних укладів. Шостий - дає поштовх до нового етапу в розвитку медицини та біотехнологій, сьомий – у створенні процесів "холодного термоядерного синтезу", що має докорінно змінити енергетичний потенціал земної цивілізації. Кожний з укладів у своєму розвитку сприяв сходженню цивілізації на новий, вищий рівень, забезпечуючи наступність в історичному процесі. При цьому кожний новий уклад значно збільшує економічний потенціал суспільства, істотно ускладнюючи економічні взаємозв’язки і посилюючи їх нелінійний характер. Кожний уклад формує свою виробничу структуру, яка має визначальний вплив на процес матеріального виробництва та сферу послуг (табл. 4.4). Таблиця 4.4 Структура технологічних укладів у промисловому комплексі України в 1999 р. Фінансування НТР Промислова продукція
Інноваційні витрати
6-й (4,36) 0,04 5-й (7,43) 4,71 4-й (2,41) 42,4 3-й (0,16) 52,85 Джерело: [6, c. 56].
0,12 23,55 69,47 6,86
0,64 8,64 61,16 29,55
0,43 4,52 20,38 74,67
Інвестиції
Технологічні уклади (наукомісткість продукції)
0,04 6,56 10,88 82,51
Інвестиції в модернізацію
255
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
Як бачимо, Україна ввійшла в нове століття з надто низьким технологічним рівнем виробництва. Більше ніж 50 відсотків промислової продукції виробляв третій технологічний уклад. Майже три чверті всіх інвестицій спрямовувалися в третій технологічний уклад, який у розвинених країнах займав не більше 5-10 відсотків. Отже, в сучасній промисловості домінують третій і четвертий технологічні уклади. Їх частка у промисловому виробництві становить 95 відсотків. Основу цих укладів становлять металургійна, хімічна, легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування. Частка п’ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5 відсотків. Основою цих укладів є електронна промисловість, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, інформаційні послуги, біотехнології. Динамічний та ефективний розвиток виробництва потребує систематичного оновлення виробничого апарату (основних виробничих засобів). В Україні масова модернізація виробництва здійснювалася у період індустріалізації та у повоєнні роки. Згодом нове обладнання почало встановлюватися на нових промислових підприємствах і підприємствах оборонного комплексу. В той же час існуючі підприємства, як правило, не мали можливості здійснювати модернізацію основних виробничих засобів (ОВЗ). Внаслідок цього фізична зношеність основних засобів наближається до 50% (цей показник становив у 2002 р. 47,3%, у т.ч. у промисловості – 54,5%). Необхідність модернізації ОВЗ виникає тоді, коли існуючий технологічний спосіб виробництва вичерпує свій потенціал і подальші інвестиції в його оновлення стають нерентабельними. Шляхом будівництва нових підприємств народжується новий технологічний спосіб виробництва, який приходить на зміну старому. Аналіз свідчить, що технічний стан і залишковий ресурс конструкцій і споруд більшості галузей господарства в Україні є досить низьким. Так, стан об'єктів теплової енергетики оцінюється фахівцями як вкрай незадовільний. Близько 75% енергоблоків ТЕС відпрацювали свій ресурс, або близькі до його повного вичерпання. 256
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
Гідротурбінне устаткування майже всіх гідроелектростанцій Дніпровського каскаду експлуатується у важких режимах 25-50 років. Тому воно відпрацювало вже свій нормативний ресурс, фізично спрацьоване і потребує термінової заміни. Відповідно до нормативних документів термін служби атомних електростанцій України становить 30-40 років. У розвинених країнах здійснюється активна робота щодо продовження ресурсу корпусів реакторів до 60, а в перспективі - до 80 років. Для цього потрібно протягом найближчих 10-15 років виконати комплекс наукових досліджень, із метою обґрунтування можливості подальшої безпечної експлуатації реакторного обладнання атомних електростанцій. В Україні навіть нові атомні реактори, що недавно введені в експлуатацію, за оцінками фахівців, мають численні недоробки і відхилення від проектів. Більшість нафтопроводів і газопроводів в Україні також уже експлуатуються понад 25 років. Десятки років без оновлення в умовах агресивного середовища використовуються обладнання нафто- і газовидобутку, підприємств нафтопереробної та хімічної промисловості. Основною причиною аварій і відмов на об'єктах вітчизняного нафтогазового комплексу, підприємствах хімічної промисловості та трубопровідному транспорті є механічні ушкодження й корозія. Частка відмов у зв'язку із корозією металу після 20 років експлуатації досягає 35-45% від загальної кількості відмов. Правила безпеки, як і технічної експлуатації об'єктів вимагають проведення комплексного діагностичного контролю за станом технологічного обладнання та трубопроводів. Діючі нині нормативні документи застаріли і не відповідають сучасним вимогам щодо безпечної експлуатації технологічних об'єктів і надійного захисту від корозії. Аналіз відтворення основних засобів показує, що в Україні надто повільно здійснюється процес введення нових основних засобів (табл. 4.5). Зважаючи на такі низькі темпи оновлення останніх, неважко підрахувати, що строк окупності основних засобів в Україні становить 30-35 років. До речі, в західних країнах процес окупності основних засобів коливається в межах 5-8 років, що означає відставання нашої країни в 3-4 рази. 257
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
Таблиця 4.5 Показники введення нових основних засобів в економіці Показник Основні засоби – всього, млрд грн Введення в дію нових основних засобів, млрд грн Частка нових основних засобів у загальному обсязі, відсотків Джерело: [3, с. 87-91]. 2001 915,5 23,7 2002 965,8 33,3 2003 990,4 35,0
2,58
3,44
3,53
У розрізі регіонів показники окупності основних засобів мають досить велику диференціацію. Якщо прийняти весь обсяг введення основних засобів по Україні за 100%, то, наприклад, частка м. Києва в цьому процесі становить 17,6%, Донецької обл. – 10,6%, а Дніпропетровської обл. - лише 8,5%. Найменшу частку щодо введення нових основних засобів займає Чернівецька обл. – всього 0,5%. То ж не дивно, що в економіці України до цього часу використовуються основні засоби, що створювалися ще до 1917 р., а також у 30-40 роки минулого століття. Це стосується, зокрема, деяких шахт, цукрових заводів тощо. Узагальнюючим показником використання основних засобів є фондовіддача – відношення обсягу виробленої за певний період продукції до середньої за цей час вартості основних засобів. Фондовіддача показує, скільки продукції (у вартісному виразі) вироблено на одну гривню вартості основних засобів. Фондомісткість – це зворотна величина фондовіддачі. Вона характеризує вартість основних засобів, яка припадає на одну гривню промислової продукції. Як видно з рис. 4.1, показники фондовіддачі і фондомісткості у 2003 р. ще не досягли рівня 1990 р. Проте в останні чотири роки має місце їх стабільне в одному випадку збільшення, а в іншому – зниження, що слід вважати позитивними тенденціями.
258
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
1,89
1,69
1,67 1,18
1,08 0,92 0,56 0,59 0,6
0,85
1990
2000 2001 Фондовіддача
2002 2003 Фондомісткість
Рис. 4.1. Динаміка фондовіддачі та фондомісткості в промисловому комплексі України Ще одним індикатором розвитку промислового комплексу є трудові ресурси. Це – населення працездатного віку (чоловіки віком 16-59 років, жінки – 16-54 роки включно), крім інвалідів І та II груп, а також люди пенсійного віку та працюючі підлітки. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн осіб, в їх структурі переважають працездатні люди – 57% (2000 р.). У промисловості кількість зайнятого населення скорочується з року в рік і в абсолютному виразі чисельність галузі становила: у 2001 р. – 4,5 млн осіб, 2002 р. – 4,4 млн осіб, 2003 р. – 4,3 млн осіб. При цьому попит на робочу силу в промисловості становив (на 1 січня року): 2003 р. – 49,6 тис. осіб, 2004 р. – 53,9 тис осіб Середньорічна кількість найманих працівників промисловості дорівнювала: 2000 р. – 4,1 млн осіб , 2001 р. – 3,8 млн, 2002 р. – 3,6 млн, а в 2003 р. – 3,4 млн осіб. Таким чином, ресурсна забезпеченість промислового потенціалу визначається наступними чинниками: значні виробничі потужності - одні з найбільших в Європі, здатні до реалізації сучасних технологій і швидкого нарощування обсягів виробництва, у тому числі в інвестиційно-спроможних галузях: машинобудуванні, приладобудуванні, ракетно-космічному комплексі;
259
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
великомасштабна науково-технічна система, що включає понад 100 академічних організацій, понад 150 вузівських науково-технічних центрів, 300 галузевих науководослідних інститутів, конструкторських і технологічних установ із розвиненою інфраструктурою, що спроможна задовольнити потреби інноваційного розвитку промисловості; наявність працівників високої кваліфікації, у тому числі понад 67 тис. наукових працівників, та система відтворення кадрів; природні ресурси, що дають змогу виробляти конструкційні та функціональні матеріали в обсягах, достатніх для самозабезпечення замкнених технологічних циклів у промисловості. Важливим індикатором розвитку промисловості є результативність виробництва, що може бути і прибутком, і збитком. Прибуток є об'єктивною економічною категорією, що визначає результат фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток відбиває результати виробничої діяльності і зазнає впливу багатьох чинників. Насамперед, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції). Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. Отже, можливості підприємств впливати на обсяг 260
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими. Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства. Узагальнено можна дати таке визначення собівартості: це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію. Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію повну собівартість продукції. Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості, однак при цьому необхідно взяти до уваги таке: По-перше, перелік витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. У 1996 р. Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідноконструкторських робіт тощо. На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг). Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати (табл. 4.6). По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це, передусім, стосується таких елементів витрат: 1) відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття); 2) амортизація основних засобів і нематеріальних активів; 3) витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів; 4) інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг) тощо.
261
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
Таблиця 4.6 Структура витрат на виробництво промислової продукції в 2003 р. Відсоток до загальних витрат Інші операційні витрати Відрахування на соціальні заходи Оплата праці Амортизація Матеріальні витрати
Витра ти на одини цю проду кції, коп. / грн 96,6 98,9 96,8
Промисловість – всього 71,7 Добувна промисловість 47,8 Обробна промисловість 76,0 Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води 60,2 Джерело: [3, с. 93].
5,1 12,6 3,5
10,1 18,6 8,6
3,6 7,7 2,9
9,5 13,3 9,0
10,1
14,3
5,1
10,3
93,0
Як бачимо, структура витрат зовсім не відповідає прогресивній структурі: по-перше, в 3-4 рази знижена питома вага оплати праці; по-друге, в 4-6 разів занижена норма амортизації; потретє, відсотків на 30 завищені матеріальні витрати. Зрештою, це призводить до того, що витрати майже дорівнюють ціні реалізації, внаслідок чого не залишається можливості отримати достатню норму прибутковості. Рівень рентабельності в промисловості становив (у відсотках): 2000 р. – 4,8%, 2001 р. – 3,7, 2002 р. – 2,6, 2003 р. – 3,3%. Якщо зважити на те, що мінімальна норма рентабельності розширеного відтворення, за підрахунками фахівців, має становити 15%, то сучасне виробництво - в 5 разів менше. Це значить, що нормальний процес відтворення не можливий.
262
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
Перспективу будь-якого виробництва визначає, насамперед, ємкість внутрішнього ринку. Ємкість промислового виробництва і ємкість ринку – взаємопов’язані категорії. Ємкість ринку – це потенційно можливий обсяг продажу певного товару на ринку протягом заданого періоду, що залежить від попиту на товар, рівня цін, загальної кон‘юнктури ринку, доходів населення, ділової активності. Ємкість промислового потенціалу – це здатність промисловості задовольнити потреби внутрішнього і зовнішнього ринку. Поняття ємкості промислового виробництва визначається поняттями: ємкість грошового ринку (величина, що відображає кількість грошей, що можуть бути увібрані запропонованими на ринку товарами, цінними паперами й послугами; лімітується розмірами послуг і рівнем виробництва); ємкість товарного ринку (частина сукупної суспільної потреби населення в товарах і послугах, яка може бути задоволена за рахунок товарної пропозиції за даного розміру грошових доходів населення і рівня цін). На показники ємкості товарного ринку впливають обсяги, структура і якість товарної пропозиції, кон'юнктура ринку, рівень цін, ступінь організації торгівлі й формування попиту населення тощо. Наприклад, працівники Авіаційного науково-технічного комплексу ім. Антонова вже сьогодні здійснюють розрахунки потенційного випуску нового літака АН-148 на 70-80 місць. Згідно з експертними оцінками, мінімальна потреба ринку СНД в АН-148 становить 160-180 літаків, орієнтовна загальна ємність ринку – 300500 літаків. Інтерес до нового літака уже виявила низка російських компаній. Зрозуміло, що кожне замовлення на літак, є досить відповідальною справою, як і те, що виконання замовлення повинно мати серйозні розрахунки виробничого потенціалу. Необхідно, щоб попит і пропозиція неухильно збігалися. І це стосується значної частини наукомісткої продукції: ємкість виробництва повинна відповідати ємкості ринку. Поки що проблема взаємовідповідності ємкості виробництва і ринку розв’язується локально, тобто із освіченістю тих чи інших виробників. Завдання держави поставити цю проблему на глибоку наукову основу. Промисловий потенціал розвивається не лише під впливом ресурсної складової, а й докорінних змін в інституціональній 263
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
сфері. Інституціоналізм - напрям в економічній думці, що робить головний акцент на аналізі інститутів. Під інститутами розуміють правила і принципи поводження ("правила гри"), яких дотримуються люди у своїх діях. Інституціоналізм за своїм змістом є досить різнорідним. Прийнято виділяти "старий інституціоналізм" і "неоінституціоналізм". Основними представниками першого напряму є Торстейн Веблен (1857-1929), Уеслі Клейр Мітчелл (1874-1948), Джон Моріс Кларк (1884-1963), Джон Коммонс (18621945); основні представники неоінституціоналізму: Рональд Коуз (нар. 1910), Олівер Уільямсон (нар. 1932), Дуглас Норт (нар. 1920) і ін. Старий інституціоналізм виходив з того, що дії окремо узятих суб'єктів значною мірою визначаються ситуацією в економіці в цілому, а не навпаки. Він заперечував підхід до економіки як до (механічно) рівноважної системи і трактував економіку як систему, що еволюціонує і керується процесами, що носять кумулятивний характер. Важливе їх прихильне відношення до державного втручання в ринкову економіку. До кінця першої половини XX ст. старий інституціоналізм "вичерпав" себе і прийшов в занепад. Однак в останню третину XX ст. спостерігається відродження інституціоналізму в нових формах. Виник "неоінституціоналізм", який у самому загальному вигляді можна трактувати як спробу привнесення інституціонального підходу в рамки сучасного економічного аналізу. Іншими словами, неоінституціональна теорія являє собою економічний аналіз ролі інститутів і їхнього впливу на господарство на основі принципів раціональності і методологічного індивідуалізму. Усі представники неоінституціоналізму виходять з того, що "інститути" впливають на результати функціонування і динаміку економіки. При цьому ринкова економіка розглядається не як окремо узятий об'єкт дослідження, а як підсистема суспільства. Остання характеризується особливими способами координації між людьми – "угод" і особливими вимогами до дій людей – "норм поводження". Виконання норм поводження в ринковій підсистемі виявляється необхідною умовою раціональної дії. Головною метою інституціональних перетворень в економіці України є формування потужного, ефективного і функціонуючого 264
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
недержавного сектора, насамперед, шляхом реформування відносин власності. Останні виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають: спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва; соціальну структуру суспільства, його поділ на класи; характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту; специфіку обміну та розподілу створюваного продукту; мету виробництва та характер управління економічними процесами. З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних). У якісному аспекті перший етап приватизації, який характеризувався активним проведенням масової приватизації (за приватизаційні папери), здійсненням малої приватизації, а також початком підготовки до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств, завершився в першій половині 1997 р. З другої половини 1997 р. розпочався другий її етап, особливістю якого є переважно грошова, інвестиційна орієнтація, тобто перехід до індивідуальної приватизації із залученням грошових коштів на розвиток підприємств та економіки загалом, що збіглось у часі із завершенням масової приватизації (шляхом безоплатної передачі майна громадянам України за приватизаційні папери). Як свідчать статистичні дані, станом на 1 квітня 1999 р. організаційно-правову форму змінили понад 62,5 тис. об'єктів, у тому числі 45,5 тис. об'єктів комунальної власності (72,9%) і 16,9 тис. — загальнодержавної (27,1%). Переважна більшість роздержавлених об'єктів (80,4%) належить до об'єктів малої приватизації, решта є об'єктами великої приватизації, незавершеного будівництва, частками державної власності у спільних підприємствах, об'єктами соціально-культурної сфери.
265
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
За весь період здійснення приватизації цей процес проходив найбільш активно в торгівлі і громадському харчуванні (45,1% від загальної кількості приватизованих об'єктів), побутовому обслуговуванні (18,1%) і промисловості (10,9%). Але якщо в перших двох зазначених галузях переважну більшість приватизованих підприємств становили об'єкти малої приватизації, то в промисловості це були об'єкти груп Б, В, Г (тобто об'єкти великої приватизації), що вимагало більш виваженого підходу і тривалішого проміжку часу. Серед способів приватизації найбільше розповсюдження отримали викуп майна товариством покупців (41,5% об'єктів) і викуп державного майна, зданого в оренду з наступним викупом (20,2%); частка конкурентних способів (продаж на аукціоні та за комерційними і некомерційними конкурсами) становила 21,7%, а продаж акцій відкритих акціонерних товариств знайшов застосування при приватизації лише 15,9% об'єктів [7]. Важливим аспектом приватизації є фінансові взаємини в цій сфері і, передусім, надходження коштів від приватизації. Усього за 1992-1998 рр. від продажу державного майна було одержано 1560,7 млн грн, що набагато менше, ніж планувалося. Оскільки доходи від приватизації виявилися набагато меншими від запланованих, це позначилося: по-перше, на нормативах розподілу державних коштів і, по-друге, на напрямах їх використання. Рік-у-рік використання одержаних коштів іде врозріз із програмами приватизації, необхідність проведення якої пов'язується з відтворювальними процесами, створенням конкурентного середовища для зростання ефективності виробництва, структурною перебудовою економіки. Усе більша сума одержаних коштів відраховується до державних і місцевих бюджетів України й усе менша — на кредитування технічного оновлення та реконструкцію приватизованих підприємств, створення нових робочих місць, розвиток підприємництва [7]. Найважливішим серед наслідків реформування відносин власності є формування недержавного сектора економіки. В Україні вже з'явився достатньо потужний недержавний сектор економіки. Так, лише в промисловості питома вага кількості підприємств, що станом 01.01.99 р. функціонували в недержавному секторі, становила 88,4%, обсягу виробництва — 71,8%. 266
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
Разом з тим, як вважають фахівці, ефективність функціонування цього сектору ще недостатня для того, щоб подолати кризові явища і ввійти у фазу економічного зростання [7]. Слід зазначити, що в ринковій економіці розвинених країн ефективність функціонування приватних підприємств вища, ніж державних. Зокрема аналіз 96 обстежень, що охоплювали достатньо широкий спектр галузей та видів діяльності в США, ФРН, Великобританії, Канаді, Швейцарії та Австралії, свідчить про те, що в 66 випадках державні підприємства поступалися в ефективності приватним за техніко-економічними показниками. Результати 19 обстежень свідчать про їх ідентичність і лише в 11 випадках була виявлена перевага в показниках ефективності державних підприємств порівняно з приватними. Реформування відносин власності має бути зорієнтоване не на досягнення короткострокових ефектів (передусім, поповнення поточних доходів бюджету), а на вирішення стратегічних завдань виробництва і стимулювання мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки, сприяння формуванню інноваційно-технологічної моделі розвитку на базі технічного оновлення виробництва за рахунок активізації інвестиційної діяльності. Це можливо лише за умови мінімізації соціально-економічних і політичних витрат, а також забезпечення балансу інтересів як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Інституціональне забезпечення промислового розвитку полягає не лише в тому, щоб створити потужний приватний сектор (акціонерну форму власності). Не менш важливо сприяти розвитку державного сектору. В усіх розвинених країнах державний сектор все ще досить вагомий. З самого початку у країнах ЕС намагалися визначити оптимальну кількість підприємств, що мають знаходитися у державній власності. Зокрема, Франція, Італія, а також Великобританія, обґрунтовували доцільність існування великої кількості державних підприємств. Згідно з загальною доктриною, держава може обмежувати діяльність підприємств для забезпечення загальних соціальних потреб. Стосовно "економічної діяльності" держави, то держава повинна гарантувати забезпечення основних соціальних потреб і не працювати у галузях, де ефективнішою є діяльність приватних підприємств.
267
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
У західних країнах проблеми визначення переліків підприємств, заборонених до приватизації, не існує, оскільки у цих країнах застосовується індивідуальний підхід. Приватизація та корпоратизація кожного окремого підприємства регулюється спеціальним законом. У Східноєвропейських країнах, зокрема, в Україні, ситуація інша. Згідно зі ст. 5 Закону про приватизацію державного майна парламент країни затверджує перелік об'єктів, що не підлягають приватизації, за поданням Кабінету Міністрів. Ефективність будь-якого підприємства може бути визначена лише у зв'язку з ціллю його діяльності. Оскільки метою кожного комерційного підприємства є отримання прибутку, ефективність такого підприємства виражається у його балансовій звітності, зокрема, у звіті про доходи і видатки. Стосовно "державних підприємств" вимірювання ефективності є більш складним, оскільки отримання прибутку не є їх головною метою. Навпаки, важливими можуть виявитися інші цілі - такі як забезпечення базових послуг і товарів за доступними цінами, або навіть безкоштовно. У цьому випадку прибуток не може бути показником, і тому вимірювання рівня ефективності діяльності виробництва ускладнене. Підсумовуючи аналіз приватизаційного процесу в Україні, слід зазначити наступне: 1. Метою нового етапу приватизації має стати створення конкурентоспроможного приватного вітчизняного виробника. Економічний етап приватизації повинен відбуватись синхронно та у комплексі з іншими заходами промислової політики, тому необхідно розробляти галузеві та регіональні програми розвитку саме з урахуванням приватизаційної політики, а також розплановувати приватизацію і передприватизаційну підготовку в часі; 2. Україна повинна продовжувати приватизацію у різних секторах економіки з метою досягнення оптимізації між приватним і державним секторами економіки. 3. Приватизації підприємств у системних галузях економіки має передувати комплекс заходів щодо впровадження ефективної системи державного регулювання; 4. Для підприємств, які буде вирішено залишити у державній власності після закінчення терміну дії Державної програми 268
4.1. Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості
приватизації на 2003–2008 рр., потрібно чітко визначити необхідний обсяг і джерела інвестицій. Інвестиції у державні підприємства можуть надходити з власних коштів підприємств або з бюджету; 5. Запровадити моніторинг управління державними і комунальними підприємствами. Основними показниками моніторингу повинні бути зростання ринкової ціни активів (для АТ), збільшення прибутку (для АТ, де акції мають інституційні інвестори) чи зменшення собівартості виробництва (для державних і казенних підприємств); 6. У процесі корпоратизації суб'єктів природних монополій необхідно враховувати технологічну складність виробничих комплексів, ступінь пов'язаності або автономності підприємств, виробничі функції, ознаку монополіста, участь у забезпеченні державного та суспільного споживання. Підготовка до приватизації компаній – суб'єктів природної монополії повинна включати заходи по їх реорганізації через сегментацію, що базується на територіальному, технологічному та організаційному принципі, дотримуючись економічних і природоохоронних вимог.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Проблеми і тенденції формування потенціалу промисловості» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
