Аграрні відносини тісно пов'язані з власністю на землю. Сьогодні значного поширення набуло твердження, що тільки приватна власність на землю дає змогу ефективно вести сільське господарство. Проте це не відповідає історичній правді. Наприклад, у Польщі у сільському господарстві переважають приватники, але продовольча проблема повністю не вирішена. Разом з тим у США 40 відсотків землі перебуває в руках держави. З решти земельного фонду 40 відсотків здається в оренду. Успіхи ж сільського господарства США загальновідомі. Вони зовсім не пов'язані з приватною власністю на землю. Приватна власність на землю веде до її продажу і перепродажу. Вона може опинитися в руках тих, хто робитиме на цьому великий бізнес. Неминуче з'являться великі землевласники і орендарі. І ще одна особливість землі, про яку нерідко забувають прихильники її повної приватизації. Земля порівняно з іншими засобами виробництва обмежена в своїх розмірах. Особливо це стосується земельних ділянок, кращих за родючістю і місцезнаходженням. А це призводить до монополії приватної власності на землю, появи абсолютної ренти, подорожчання продовольства, сировинних ресурсів. Разом з тим не можна погодитися з тими, хто вважає, що вся земля має бути тільки державною. Треба враховувати також пси- 214
хологію селянина: якщо земля не моя, вона може бути в будь-який час вилучена, тому немає впевненості в . необхідності капітальних вкладень на тривалий строк. “Нічия” земля стримує додаткові вкладення фермера у підвищення родючості грунту, будівництво господарських будівель тощо. В Україні проблема власності на землю розв'язана з урахуванням інтересів усіх суб'єктів господарювання на землі: держави, колективних господарств і фермерів. Іншими словами, допускаються різноманітні форми власності на землю: приватна (для фермерів), для тих, хто веде підсобне господарство, колективна (для колективних господарств), державна (для державних підприємств). Земля є об'єктом купівлі-продажу. Однак загрози виникнення надто великих приватних землевласників в Україні немає: розміри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств обмежені. Крім того, частина земель взагалі не підлягає купівлі-продажу. Серед них землі загального користування населених пунктів (пасовища, сінокоси тощо); землі природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного призначення; землі лісового фонду за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їхніх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів тощо. Держава має право припинити права користування землею. Це, зокрема, відбувається у випадку нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їхнього хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Власність на землю» з дисципліни «Основи економічної теорії»
