Дія розглянутого механізму саморегулювання грошового ринку, автоматичного узгодження попиту та пропозиції грошей не лише не виключає, а, навпаки, передбачає необхідність застосування при виникненні відповідної необхідності зовнішніх (інституціональних) регуляторів грошової системи. Мається на увазі регулювання їх на основі здійснення відповідної державної грошово-кредитної політики, суб'єктами якої є центральні банки. Водночас слід усвідомлювати і те, що застосування інституціональних важелів регулювання грошового ринку виправдано лише тоді, коли вони не заперечують, а, навпаки, стимулюють дію саморегуляторів. Така синхронізація забезпечує найбільш економічний ефект. Як було показано, саморегулятори багато можуть зробити й самі, але вони не все можуть зробити самостійно, діючи в автономному режимі. Вони можуть забезпечити рівновагу грошового ринку лише в довгостроковому аспекті. З врахуванням цього і мають бути використані зовнішні (державні) важелі регулювання грошового ринку. Інституціональні (зовнішні) регулятори можуть застосовуватися й у іншому випадку. Мається на увазі необхідність здійснення певних корекцій в структурі грошового ринку, погашення впливу на нього екзогенних факторів, дестабілізуючих елементів. В кінцевому підсумку здійснення державою регулюючих функцій грошових відносин має зосереджуватися на сприянні процесу формування такого середовища, яке б утворювало оптимальні умови для дії автоматичних саморегуляторів. Особливо вразливою є монетарна система, основана на обігу нерозмінних на золото паперових грошей. За умов її функціонування завжди існує спокуса державних органів управління при- 254
мусити центральні банки вдатися до наднормативної емісії грошей, за допомогою якої залатати ті чи інші проріхи бюджетного фінансування. Та диспропорції грошового ринку виникають не лише на основі дії цього фактора. Грошові відносини розвиваються під безпосереднім впливом загальноекономічних процесів, є їхнім зовнішнім відображенням. З огляду на це розбалансування грошового ринку найчастіше є проявом відповідних порушень макроекономічних пропорцій, криз процесу виробництва, обігу товарів і послуг. Конкретним виявом структурного розбалансування монетарного ринку, обезцінення грошей є грошові кризи. Монетарна теорія розрізняє загальні та спеціальні кризи грошей. Загальні кризи грошей є однією з форм вияву загальноекономічної кризи. Це безпосереднє відображення диспропорцій процесу відтворення. Інший характер мають спеціальні грошові кризи, які формуються незалежно від розвитку внутрішньоекономічних процесів. Факторів, що впливають на виникнення і розвиток їх, надзвичайно багато. Це не лише явища суто монетарного характеру, а й непередбачені економічні шоки (неврожай, великі аварії в сфері виробництва), політичні потрясіння (війни, розрив дипломатичних відносин з тією чи іншою країною, відставка уряду). Слід ураховувати і те, що теоретичне розмежування загальних та спеціальних криз грошей є відносним. У реальній практиці вони тісно переплітаються. Спільним виявом їх є передусім порушення рівноваги грошового ринку, його стабільності. З урахуванням цього механізм державного регулювання грошово-кредитної системи підпорядковується запобіганню і таких економічних потрясінь. В арсеналі інструментів грошово-кредитної політики, які використовують центральні банківські установи для регулювання монетарного ринку, застосовують три основні важелі: регулювання резервної норми комерційних банків; зміна норми банківського процента; здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються цінні папери державної скарбниці.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Важелі державного регулювання ринку грошей» з дисципліни «Основи економічної теорії»
