Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну форму власності. Нині в економіці розвинених країн світу корпорації (акціонерні підприємства) є найбільш динамічною провідною структурою економіки. У США їхня частка у загальному обсязі реалізованої продукції становить майже 90 відсотків. У західних країнах на корпоративну форму власності припадає 80—90 відсотків загального обсягу виробництва. У чому ж переваги корпорації перед класичною формою приватного підприємства? Що забезпечило їй вихід на провідні позиції у сфері бізнесу? Відповісти на ці запитання непросто через те, що йдеться про різноманітні фактори, які слід ураховувати. Та найбільш значимим тут є ось що. Особливість корпоративної форми власності полягає у тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приватна власність .(підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспільного багатства, право безстрокового успадкування). Більше того, корпорація примножує приватну власність. Особами, що володіють капіталом і отримують з цього прибуток, стає все більше громадян, З іншого боку, корпорація долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичний інститут володіння, приватно-капіталістична власність разом з тим заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі—колективні—форми організації виробництва. Йдеться про реалізацію через структуру корпорації відомої формули про “позитивне заперечення приватної власності”. Красномовним є історичний аспект становлення і розвитку корпорації. Перші акціонерні товариства з'явилися ще на початку минулого століття. Однак, попри їхні очевидні переваги, законодавство всіляко стримувало їхній розвиток. Досить сказати, що для того щоб отримати дозвіл на створення корпорації, необхідне було спеціальне рішення законодавчих органів або королівської влади. Становище змінилося, лише на початку нинішнього століття. Тепер відповідно до законодавства багатьох країн світу створення корпорацій дозволяється для будь-яких цілей, причому без обов'язкового дозволу законодавчих органів. Варті уваги і ті переваги корпоративної форми власності, що визначають її конкурентоспроможність. Це виключно висока вироб- 73
нича гнучкість і можливість акумулювати капітальні ресурси і кошти будь-якої належності. Корпорація є майже бездоганним механізмом для мобілізації найбільших сум капіталу. Корпорація—найдемократичніша форма власності. Особливе, значення має соціально-інтегральна функція корпорації; Якщо приватнокапіталістична власність у її класичному втіленні дезінтегрує суспільство, породжуючи цим самим складні соціальні проблеми суспільного розвитку, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови для соціальної інтеграції, подолання відчуження людини. У зв'язку з цим слід звернути, увагу на те, що у процесі функціонування корпорації відбувається так званий процес деперсоніфікації великої приватної власності на засоби виробництва, що знаходять своє вираження у втраті окремими власниками капіталу контролю над його функціонуванням. Донедавна, коли йшлося про корпорацію, то, як правило, наголошувалося, що вона є засобом “пограбування” мільйонів акціонерів особами, що утримують контрольний пакет акцій. Нині ж ситуація багато в чому змінилася. Якщо у 1929 p. у США з 200 найбільших корпорацій контрольним пакетом акцій володіло 6 приватних осіб, то у 1964 p.. таких взагалі не існувало. Як приклад можна навести відому корпорацію АТТ (вироби телекомунікації), яка входить до першої десятки найбільших компаній США. Нині її акціонерами є більш як 2 млн осіб, жодна з яких не володіла акціями більш як у 1 відсоток загальної суми акціонерного капіталу *. Таке розпорошення акцій характерне і для багатьох інших корпорацій. Саме завдяки цьому управління Ними здійснюють не приватні власники,; а професійні управляючі, яких Дж. Гелбрейт назвав техноструктурою. “Влада людей, що управляють нею (корпорацією.-—А. Г.),—писав він,—не залежить більше від приватної власності” **. Отже, йдеться про процес якісної еволюції механізму реалізації приватної власності, її структурної перебудови. Розпорошення власності, як пише з приводу цього Б. Гаврилишин, є нині домінуючою реальністю. Це зумовлює докорінну зміну ролі цієї ланки економічних відносин у .системі підприємства, зменшує можливість здійснення власником прямого контролю над засобами виробництва. У кінцевому підсумку ці процеси розкривають зміст твердження “власність без влади і влада без власності”. Змінилася основа влади. Спершу вона була похідною від власності. Згодом влада змістилася у бік компетенції, технічної спромож- * Samuelson P., Nordhaus W. Economics. Thirtenth Ed.—Toronto, 1989.-P. 481. ** Гелбрейт Дж. Новое индустриальное общество.—М., 1969.—C. 456.
74ності забезпечувати економічне ефективне використання ресурсів *. Слід ураховувати і те, що корпорація не є застиглою формою власності. Вона, такою еволюціонує. З огляду на це слід звернути увагу на якісно нове явище у розвитку корпоративної власності, що набуває дедалі більшої ваги у останні десятиріччя, йдеться про “революцію” у структурі корпорації, пов'язану з передачею певної частини акціонерного капіталу найманим робітникам того підприємства, де вони працюють. Початок розвитку перетворень корпоративної власності, що розглядаються, було покладено, прийнятим Конгресом США у 1974 p. згідно з спеціальним планом розвитку акціонерної власності законом, зміст якого зводиться до здійснення широкої системи заходів, спрямованих на залучення трудящих до акціонування. У наступні роки Конгрес США прийняв ще понад 20 законодавчих актів, які сприяють поширенню цих процесів. Закони про робітничу власність на кінець 80-х років були прийняті також у 19 американських штатах. За рахунок отриманих прибутків або кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють так званий акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії. Відповідно до рішення Конгресу США компаніям, що здійснюють таку соціалізацію корпоративної власності, надають довгострокові податкові преференції та інші пільги. Як свідчить статистика США, у 1975 p. нараховувалася 1601 компанія, що повністю перейшла в управління трудових колективів, а у 1988 p.— 9700. Відповідно збільшилась і кількість працюючих—з 243 тис. до 9,7 млн. У 1990 p. кількість таких компаній зросла до 10 275, а число зайнятого на них персоналу—до 10,5 млн осіб, що становить майже 10 відсотків активної робочої сили. В США це такі відомі процвітаючі фірми, як “Авіс”, “Морган стенлі”, “Локхід”, “Полароїд”. Підраховано, що продуктивність праці та рентабельність в корпораціях цього типу е вищою, ніж на аналогічних підприємствах інших форм власності. За оцінками фінансової комісії Сенату США до 2000 р. 25 відсотків усіх робітників і службовців може стати власниками підприємств, де вони працюють. Постійне удосконалення акціонерних форм розвитку виробництва сприяло істотному зростанню числа власників акцій. На початку 60-х років у США нараховувалося близько 6 млн акціонерів, сьогодні кількість їх наблизилася до 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожен третій дорослий мешканець є акціонером. ______________________________ * Див.: Гаврчлишіш Б, Дороговкази в майбутнє,— К., 1990.— C. 141—142. 75
Та справа не лише у кількісних перетвореннях. Найважливішими є якісні зміни у соціальній структурі суспільства, що відбуваються завдяки цим процесам. Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. На основі формування елементів прямого поєднання їх долається відчуження робітника (працюючого) від засобів і результатів праці, управління виробництвом. У кінцевому підсумку відбувається процес перетворення працівника у співвласника засобів виробництва. Досягається тотожність праці та власності. Працівник за своїм соціальним статусом стає працюючим власником. Завдяки цьому створюються умови для безпосередньої реалізації індивідуальної власності людини на продуктивну силу її праці, тобто для виходу цієї .основної ланки економічних відносин на рівень загальноцивілізаційних принципів розвитку. Всебічний розвиток корпорації не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини приватно-капіталістичної власності, позитивно заперечуючи її сутність. Не зважаючи на виключно високу частку корпорацій у виробництві валового національного продукту, в країнах Заходу не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає кількість підприємств, що безпосередньо перебувають в індивідуальній приватній власності. В США загальна кількість їх зросла з 1970 p. до 1988 p. майже вдвічі й перевищила 12 млн одиниць. Звичайно, частка їх у загальному виробництві незначна—лише 6,1 відсотка реалізованої продукції. Але з погляду перспектив економічного розвитку, розуміння того, що приватно-трудова власність, на якій грунтується діяльність цих підприємств, не тільки не згортається, а й кількісно зростає, факт досить вагомий. Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій власності, за своїм економічним змістом є так звані партнерські фірми, які перебувають у володінні двох і більше осіб й також засновують свою діяльність на поєднанні функцій виробника і власника. Складні та суперечливі процеси відбуваються у зв'язку з перетворенням інформатики на провідну ланку виробничого процесу, а самої інформації—на домінуючий об'єкт власності, основну форму багатства суспільства. Формуючи основу інтелектуальної власності, остання на відміну від власності на матеріально-уречевлені засоби виробництва не може себе реалізувати на суто приватній основі. Наслідком цього є те, що прогресуюче звуження на основі розвитку постіндустріальної технології сфери праці як діяльності з створення предметно-уречевлених матеріальних благ означає одночасне згортання сфери панування приватної власності. Для того щоб розібратися у змісті цих процесів, які цочина- 76
ють започатковуватися, слід передусім виявити специфічні риси інформації як товару, що поступово перетворюється на основний виробничий ресурс постіндустріального суспільства. З одного боку, інформація як носій вартості є об'єктом купівлі й продажу і у цьому відношенні мало чим відрізняється від звичайного товару—послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, що стають на шлях постіндустріального розвитку, посилюється конкурентна боротьба за володіння нею.. Більше того, відбувається процес монополізації інформації, перетворення її на безпосередній об'єкт приватної власності, інститут економічної влади. Відповідно до цього формується новий соціальний прошарок людей— власників інформації. Інформація має й іншу сторону, реалізація якої стимулює розвиток зворотного процесу—знецінення відносин приватної власності. Йдеться про специфіку споживчого використання інформації як товару. Інформація у процесі свого продуктивного споживання не зникає. На відміну від звичайного товару інформація при її продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Але він може продати її повторно. Те саме може зробити і покупець. У кінцевому підсумку дістають подвійний результат. Інформація втрачає здатність відчуження від свого безпосереднього виробника — людини. Водночас на грунті її всебічного розвитку формується спільна духовна власність, яка є фундаментом нагромадження інтелектуального потенціалу суспільства. Ось як описує ці процеси О. Тоффлер. Якщо хтось володіє землею і вирощує на ній урожай, то ніхто інший не може вирощувати на цій самій ділянці землі свій урожай. Якщо якась особа має у своїй власності збиральний конвейєр, то цей конвейєр також не може використовуватись як об'єкт власності ще. кимось іншим. Однак, якщо певний суб'єкт володіє інформацією, то ця сама інформація може стати власністю й іншої особи..
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Новітні тенденції у розвитку відносин власності» з дисципліни «Основи економічної теорії»
