Суб’єктів міжнародного (і не тільки міжнародного) торговельного посередництва можна розрізняти за їх правом щодо збуту товарів певного експортера, а також за обсягом (своєрідною «глибиною») їх функціональних повноважень. Згідно з критерієм, який враховує обсяг посередницьких збутових прав (або обмежень прав принципала), посередників можна класифікувати на простих агентів-посередників, агентів із правом «першої руки» та ексклюзивних (або монопольних) агентів. Прості агенти-посередники отримують право здійснювати збут продукції певного постачальника на обумовленій території за відповідну винагороду. Принципал не надає посередникові жодних ексклюзивних прав та зберігає за собою право користуватися послугами інших посередників або самостійно здійснювати збут товарів на тому цільовому ринку, на якому працює певний посередник. Щоправда, правилом є включення в угоду між принципалом та посередником зобов’язання першого не надавати іншим агентам привілеїв порівняно з умовами, зазначеними в угоді. Обопільна свобода підприємницької діяльності, яка в багатьох випадках є вигідною сторонам (особливо принципалу), має і зворотний бік: принципал за таких умов не може розраховувати на дуже активну збутову діяльність агента, а останній — на гарантії збереження поставок та великі можливості отримання додаткових прибутків завдяки ексклюзивному статусу (взагалі подібна модель відносин часто використовується як випробувальна та підстава для укладення тіснішої угоди). Відтак контракти між принципалом та простим агентом (а їх водночас може бути чимало), як правило, не перевищують одного року. Агенти з правом «першої руки» відповідно до агентської угоди мають «чергове» право: принципал при виході на певний ринок зобов’язаний спочатку запропонувати для реалізації товар такому посередникові. Отже, агент з правом «першої руки» сам вирішує, «працювати» з певними товарами, чи ні. Щоправда, подібне рішення не є довільним, а має бути вмотивованим неприйнятністю ціни, несприятливістю термінів поставки, невідповідністю якісно-технічних характеристик товару або іншими міркуваннями (правилом та вельми бажаною умовою є докладна регламентація подібних підстав у агентському контракті). Принципал, отримавши відмову агента (у письмовому вигляді) має право виходити на цільовий ринок самостійно, або використовуючи послуги інших агентів-посередників. Ексклюзивні (або монопольні) агенти згідно з даним класифікаційним критерієм мають найбільші, виключні (за деякими винятками, як правило, обумовленими в контракті) права на збут товарів принципала певної номенклатури на повному ринку та протягом обумовленого періоду. Ця діяльність здійснюється за відповідну винагороду, і завдяки їй принципал може розраховувати на налагодження ефективного широкого збуту (наприклад, таким принципалом може стати виробник, який прагне закріпитися на новому для себе ринку та отримати весь комплекс послуг зі збуту свого товару). Крім переваг, для принципала (розрахунок на активну діяльність посередника) та агента (гарантоване надходження товарів та значна свобода комерційного вибору) угоди даного типу містять і низку незручностей (передусім для принципала). Адже ді- яльність агента може з тих або інших причин його не задовольняти, крім того, сам агент може втратити інтерес до товарів принципала через погіршення кон’юнктури, переоцінку цінових критеріїв (не кажучи про можливість недобросовісної поведінки — монополізації права збуту конкурента та саботаж такого збуту). Небезпека принципала пов’язана передусім з тим, що він позбавляється права діяти на цільовому ринку самостійно або через інших посередників (якщо таке право не було спеціально обумовлене в контракті). Відтак його товар на певному ринку може бути нереалізованим, а принципал може зазнати значних збитків (якщо відповідні гарантії, наприклад, щодо кількості реалізованого товару, не були закладені в контракт). Суб’єкти, які надають посередницькі послуги, можуть бути вузької спеціалізації або універсальними. Ними можуть бути повірені, комісіонери, брокери, торговельні фірми, торгові доми, експортні фірми, імпортні фірми, оптові фірми, роздрібні фірми, дистрибутори та інші структури та особи. Так само і послуги можуть бути пов’язаними з однією або кількома операціями, а також надаватися у «повному пакеті» для комплексного обслуговування угоди або низки пов’язаних угод. Разом з тим від загального статусу посередника слід відрізняти його статус у комерційній угоді. Щодо статусу посередника у комерційній угоді, характеру його посередництва та відповідного типу угоди з ним, то критеріями класифікації тут є обсяги прав і обов’язків посередників, їх повноваження, право підпису на контракті з третьою особою, те, за чий рахунок вони здійснюють комерційні дії: за свій чи за рахунок суб’єкта, який залучив їх до операцій. Посередників залежно від обсягів повноважень можна класифікувати у такий спосіб. А. Посередники, які не підписують основних контрактів (тут і надалі йдеться про документи, заради підписання яких проводиться посередницька діяльність, а не про контракти, які є підставою діяльності самих посередників) та виконують лише представницькі функції, а також здійснюють дослідження цільового ринку та інформаційне забезпечення принципала (довірителя). Такими посередниками можуть бути представники, агенти, брокери, маклери (терміни, особливо з урахуванням традицій різних країн, можуть бути різними). Критерії, якими керуються під час вибору посередника (фізичної особи або фірми), це впливовість у ділових та адміністративних колах, достатня інформованість, реальна здатність допомогти принципалу налагодити необхідні партнерські відносини, які можуть продовжуватися і надалі. Ці посередники діють на певному ринку (такий ринок є визначеним територіально, а також щодо номенклатури товарів) та здійснюють одну чи кілька функцій залежно від домовленостей, які були укладеними ними з принципалами. Типова винагорода посередника цього типу — до 5 % суми контракту залежно від домовленості, характеру роботи на ринку та обсягів угоди. У можливий перелік їхніх повноважень входять такі дії: дослідження цільового ринку, його складу, обсягів, конкурентних товарів, кон’юнктури та тенденцій; інформування принципала про якісні, стандартизаційні, метрологічні, технічні вимоги, які пред’являються на цільовому ринку; організація рекламних заходів на користь принципала; інформування представників ділових кіл цільового ринку про товари принципала та його фірму; сприяння формуванню вигідного іміджу принципала та його товарів; організація переговорного процесу та ділових зустрічей принципала з потенційними партнерами та представниками урядово-адміністративних структур у комерційних інтересах принципала; організація переговорів, сприяння укладенню контрактів та їх реалізації. Б. Посередники, які підписують контракти з третіми особами від імені та за рахунок принципала. Такими посередниками можуть бути торговельні агенти, довірені особи, які відповідно до укладеної з принципалом агентської угоди (фактично — угоди-доручення; вона укладається тимчасово, але термін дії її може подовжуватися, залежно від результатів). Від імені принципала та за його рахунок здійснюють весь комплекс дій, пов’язаних із продажем (що є найхарактернішим для такого типу діяльності) чи купівлею, включаючи підписання контрактів. Перелік можливих повноважень таких посередників може включати, крім тих, що є типовими для комісіонерів (проведення маркетингових досліджень, інформування принципала про якісні та кількісні вимоги, умови цільового ринку, реклама та формування позитивного іміджу принципала, надання технічної допомоги щодо укладення контрактів та ін.) такі дії: надання принципалу комплексної допомоги щодо збуту та купівлі товарів, включаючи укладення угод від його імені; налагодження збутової діяльності (у випадках договірних відносин з експортерами), включаючи, залежно від характеру угоди з принципалом, організацію власної збутової мережі, технічне обслуговування складних товарів, післяпродажний сервіс. В. Посередники, які підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала. Посередники такого типу називаються комісіонерами (принципал називається комітентом), і вони можуть бути учасниками складніших договірних відносин: оскільки комісіонери мають право власного підпису, вони самі можуть залучати додаткових посередників, відносно яких є продавцями чи покупцями (звичайно, додатково до статусу комісіонера у відносинах із комітентом). Відносини комісійного типу набули значного поширення наприкінці ХХ ст., сприяючи не тільки масштабному, гуртовому збуту, а й розвиткові роздрібного та вторинного товарообігу. Відносини комісіонера з комітентом регламентує договір комісії (як правило, такий документ укладається для реалізації конкретної торговельної операції), а його умовами є вказівка на гранично прийнятні ціни (мінімальні у разі експорту та максимальні — для імпорту), інші характеристики товару (якісні, стандартизаційні, технічні умови), терміни реалізації угоди, взаємні зобов’язання, розміри комісійної винагороди та ін. Угоди комісії припускають значно більшу самостійність посередника, який може, в певних межах, сам проводити цінову політику, укладати додаткові контракти. У простому варіанті комісії комісіонер як власник товару здійснює прямі поставки товару, а також прямі розрахунки з третьою стороною, причому комісіонер не відповідає перед комітентом за дії третьої сторони. Разом з тим існують різновиди договорів комісії, за яких повноваження, зобов’язання та, відповідно, винагорода комісіонерів є вищою. Одним з різновидів посередників-комісіонерів є агенти-делькредери, які діють відповідно до угоди типу делькредере. Це — такий договір комісії у разі продажу товарів, згідно з яким комісіонер несе майнову відповідальність за виконання третьою особою своїх контрактних зобов’язань. Інакше кажучи, він не тільки надає послуги щодо організації продажу товару, а й гарантує оплату товару в разі відмови або неспроможності покупця здійснити відповідний платіж (це оплачується додатковою винагородою). Звичайно, зобов’язання сплатити принципалу суму угоди не поширюється на випадки, коли відповідні виплати зриваються з вини самого принципала. Крім того, посередник може спочатку укласти домовленість із покупцем як продавець, і вже після цього укласти договір з комітентом. (Терміном «делькредере» позначається не тільки тип угоди, а й винагорода посередника за цією угодою. Винагорода посередника може формуватися як різниця між фактичною кінцевою ціною — ціною продажу товару третій особі та ціною купівлі товару у комітента, а також відповідно до твердої ставки, вираженої в процентах від суми угоди.) Іншим різновидом посередників є консигнатори (агенти-консигнатори). Відповідний договір комісії називається угодою консигнації. Згідно з такою формою контрактних відносин між принципалом (який називається консигнант) та агентом (консигнатором) перший поставляє на склад другого товари для реалізації. При цьому товари залишаються у власності консигнанта до реалізації їх консигнатором (можливі терміни зберігання — до одного-двох років і навіть довше), який здійснює передпродажну підготовку товару, страхує його, проводить маркетингову діяльність та весь комплекс операцій із продажу. Відповідно до відносин з консигнаторського обслуговування на склад поставляється певна сума товару, яка може поповнюватися відповідно до параметрів угоди. Договори консигнації бувають незворотні (за яких консигнатор зобов’язується викупити в консигнанта нереалізовані протягом певного терміну товари), частково зворотні (консигнатор зобов’язується реалізувати товари не менше певної кількості, а решту може повернути консигнанту; це означає, що ту частину загальної партії, яка не була реалізована, але перевищує обумовлену до повернення суму, консигнатор має викупити сам) та зворотною (всі нереалізовані товари підлягають поверненню консигнанту; можливі варіанти — цінові знижки або подовження терміну консигнації). Така форма продажу є зручною тоді, коли на консигнацію звичайно поставляються вироби масового серійного виробництва, у стійкому і швидкому збуті яких експортер не впевнений, у разі поставок нових товарів, які ще мало відомі місцевим покупцям, а також для застосування у випадках слабкого освоєння цільового ринку. Її предметами стають передусім машини та обладнання, виробниче устаткування, запчастини, вузли та деталі, а також товари масового вжитку. Винагороду консигнатора становить цінова різниця: ціна реалізація мінус ціна, що сплачується консигнатором консигнанту. Г. Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок. Такі посередники переважно називаються дистрибуторами (функціональний аналог купців). Це — торговельні посередники з найбільшим обсягом повноважень, які потенційно можуть виконувати найбільшу кількість функцій, беруть на себе найбільші підприємницькі ризики та мають найбільшу свободу у прийнятті комерційних рішень. Для принципала відносини з дистрибуторами є вигідними у тих випадках, коли вони здійснюють вихід на нові ринки та бажають скористатися послугами потужних місцевих збутових організацій. І хоча саме за таких умов посередник може отримувати найбільші прибутки (інколи з монопольним правом збуту товару фірми на даній території), перевагою дистрибуторських відносин для принципала є можливість отримувати платежі за товар відразу після його поставки, оскільки після неї власність на об’єкти продажу переходить до дистрибутора. Він здійснює комплекс маркетингових заходів на об’єктному ринку, складування товарів, організовує передпродажний сервіс та післяпродажне обслуговування. Правилом є підписання більш тривалих дистрибуторських контрактів, ніж в інших випадках посередництва (два—п’ять років) з можливим подовженням співробітництва залежно від його результатів та вигідності для сторін. Винагородою дистрибутора, як і в інших випадках, достатньо автономного торговельного посередництва, є різниця в ціні перепродажу та купівлі в принципала. Низка форм посередництва може мати форми, які є типовими для різних класифікаційних елементів. Прикладом сказаному є статус та характери діяльності стокістів — посередників зі складського обслуговування, які можуть купувати товар у власність. Резюме Міжнародне торговельне посередництво є важливою та специфічною сферою міжнародної економічної діяльності, яка за своєю природою належить до сфери послуг, але стосується переважної частини товарної торгівлі, а також торгівлі іншими послугами і забезпечує їх більшу ефективність, а в багатьох випадках — навіть саму можливість такої торгівлі. Формально факультативний інструмент міжнародної торгівлі — посередництво є важливим, а інколи й безальтернативним інструментом конкурентної боротьби, який застосовують як великі комерційні структури, так і підприємства малого бізнесу, що здійснюють експортно-імпортні операції. Умови міжнародної посередницької діяльності в країні регламентуються актами національного господарського права, іншими загальними та спеціальними законами, а також адміністративними джерелами. Але головним правовим інструментом міжнародного посередництва є контракт, який за своєю природою та функціональними наслідками може бути договором доручення або договором комісії. Як для принципала, так і для торговельного агента важливо якомога докладніше зафіксувати в контракті між ними свої права. Разом з тим слід враховувати, що резервування однією зі сторін певних гарантій є предметом переговорних узгоджень. Таким чином, гарантування собі певних прав може «врівноважуватися» зворотними поступками, наприклад ціновими (скажімо, включення до контракту права принципала продавати товари, обминаючи агента з правом «першої руки» чи ексклюзивного агента, може компенсуватися за рахунок більшої винагороди таким посередникам). Диверсифіковані форми міжнародного торговельного посередництва можна класифікувати відповідно до взаємних зобов’язань щодо контролю певного ринку (у цьому зв’язку виділяють простих агентів-посередників, агентів з правом «першої руки» та ексклюзивних або монопольних агентів) та функціонального розподілу прав і повноважень, а також залежно від того, за чий рахунок та від імені кого діють посередники: за свій чи за рахунок суб’єкта, який залучив їх до операцій (виділяють посередників, які не підписують основних контрактів та виконують лише представницькі функції, посередників, які підписують контракти з третіми особами від імені та за рахунок принципала, посередників, які підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала, посередників, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
