Об’єкт статистики сільського господарства та його особливості
Сільське господарство є однією з найважливіших і провідних галузей народного господарства України. У 1999 р. його частка становила майже 15 % валового внутрішнього продукту, понад 20 % національного доходу, у ньому працювало понад 20 % населення, зайнятого у народному господарстві, використовувалося майже 25 % основних фондів. Саме в аграрному секторі виробляються продукти харчування для населення країни, сировина для переробної промисловості, забезпечуються інші потреби суспільства. Від розвитку сільського господарства багато в чому залежить життєвий рівень і добробут населення: розмір і структура харчування, середньодушовий дохід, рівень споживання товарів і послуг, соціальні умови життя. Попит населення на товари народного споживання майже на 75 % покривається за рахунок цієї галузі економіки. Сільське господарство України являє собою складний і різноманітний об’єкт, що визначається сукупністю природних, технічних і суспільних чинників та вивчається різноманітними науками. Серед суспільних наук важлива роль у вивченні сільського господарства надається статистиці — науці, що вивчає кількісну та якісну сторони масових соціально-економічних явищ і процесів, досліджує кількісне визначення закономірностей їх розвитку, співвідношення і взаємозв’язки між ними в конкретних умовах місця і часу. Оскільки статистична наука вивчає різні сторони соціально-економічного життя суспільства, тому є наукою багатогалузевою, яка залежно від предмета дослідження та поставлених завдань включає чотири самостійні, але тісно пов’язані між собою частини: теорію статистики, економічну статистику, галузеві статистики і соціальну статистику. Стан і розвиток окремих галузей народного господарства — промисловості, сільського господарства, фінансів тощо — вивчається відповідними галузевими статистиками з урахуванням особливостей кожної галузі. Статистика сільського господарства — одна з основних галузевих статистик, яка розробляє зміст і методи обчислення та аналізу статистичних показників, що характеризують стан і розвиток сільського господарства. Об’єктом її вивчення є сільське господарство як галузь матеріального виробництва, в якій праця людини спрямована на вирощування рослин і тварин, а також на використання життєдіяльності рослин і тварин для одержання продукції. Тому при статистичному вивченні сільського господарства слід чітко визначити його істотні ознаки та характерні риси, що дають змогу виокремити сільськогосподарське виробництво від інших видів економічної діяльності. У статистиці під об’єктом спостереження розуміють сукупність явищ і процесів, які підлягають обстеженню. Чітке визначення суті та меж об’єкта спостереження має винятково важливе значення, адже від цього значною мірою залежить одержання повних і достовірних статистичних даних про об’єкт спостереження. Потрібно зазначити, що при загальноприйнятому розумінні сільського господарства як галузі матеріального виробництва в економіко-статистичній літературі по-різному трактується її зміст і визначаються її межі. В одному випадку функцію сільського господарства зводять до вирощування сільськогосподарських культур і розведення тварин для одержання продукції рослинництва і тваринництва та первинної переробки рослинницької і тваринницької продукції; в іншому — до виробництва первинних сирих продуктів рослинного і тваринного походження, використовуваних для харчування населення і промислової переробки. У зарубіжній статистиці типовим є об’єднання сільського господарства, мисливства, лісового і рибного господарств. Основним критерієм такого об’єднання є економічна діяльність по одержанню продовольчих продуктів з поверхні землі. В Україні на виконання урядової постанови «Про концепцію побудови національної статистики України та Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики» розроблена і з 1 липня 1997 р. впроваджена в дію Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), в основу якої покладено Класифікацію видів економічної діяльності (NASE) Статистичної комісії Європейського Союзу та Міжнародну стандартну галузеву класифікацію видів економічної діяльності (ISIC) Організації Об’єднаних Націй. Слід підкреслити, що впровадження єдиної статистичної термінології і статистичних одиниць, які узгоджені методологічно і кодами з аналогічними міжнародними стандартами, має важливе значення для забезпечення зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною, складання міжгалузевого балансу виробництва та розподілу товарів і послуг відповідно до системи національних рахунків (СНР), яка являє собою комплекс взаємозв’язаних статистичних показників, що характеризують усі сторони економічної діяльності країни. Відповідно до міжнародних стандартів під економічною діяльністю розуміється цілеспрямована діяльність людини по створенню матеріальних благ і послуг для задоволення потреб суспільства в цілому та окремих його членів. Економічна діяльність охоплює всі види діяльності, що приносять дохід у грошовій або натуральній формі, за винятком безкоштовних послуг, кримінальної діяльності (крадіжки, рекет, хабарі), обслуговування і ремонту житла та предметів тривалого користування силами власників. Розрізняють безкоштовні і ринкові послуги. Якщо виручка від оплати послуги покриває понад 50 % витрат, пов’язаних з її наданням, то така послуга вважається ринковою; якщо виручка менше 50 % витрат, така послуга безкоштовна. За міжнародними стандартами вид економічної діяльності визначається використанням ресурсів (обладнання, робоча сила), виробничим процесом (технологія, вид сировини, матеріали) і виходом продукції або послуг, а галузь — як сукупність виробничих одиниць з однорідним виробництвом відповідно до класифікації продуктів і послуг. Зазначимо, що згідно з чинним за часів колишнього Радянського Союзу Загальним класифікатором галузей народного господарства (ЗКГНГ) усі галузі економіки розподілялися на виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належали промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок у частині обслуговування ними підприємств виробничої сфери, торгівля і громадське харчування, заготівля, матеріально-технічне постачання і збут. До речі, такого поняття, як матеріально-технічне постачання і збут, не існує в зарубіжній статистиці. До невиробничої сфери належали освіта, наука, охорона здоров’я, культура, мистецтво та ін. Деякі типи підприємств могли відноситися як до виробничої, так і невиробничої сфери, залежно від того, яке підприємство чи організацію вони обслуговували. Згідно з міжнародними стандартами всі види економічної діяльності поділяються на добувні, обробні і такі, що надають послуги. До добувних видів належать сільське господарство, мисливство, лісове і рибне господарство та власна добувна промисловість; до обробних — обробна промисловість, виробництво електроенергії, газу та води. Решта видів діяльності, приміром, будівництво, торгівля, наука, охорона здоров’я, державне управління, вважаються такими, які надають послуги. Отже, згідно з новою Класифікацією видів економічної діяльності з сільського господарства мають бути вилучені організації і заклади, що надають ветеринарні послуги, здійснюють управління підприємствами сільського господарства, іподроми тощо, оскільки ці організації і заклади не мають відношення до власне сільськогосподарського виробництва — вирощування рослин і тварин. Зазначимо також, що на відміну від чинного за часів Радянського Союзу Загального класифікатора галузей народного господарства, відповідно до якого такий вид економічної діяльності, як рибальство, належав до сільського господарства, згідно з українською Класифікацією видів економічної діяльності воно виділено у самостійний вид діяльності. Зауважимо, що більшість радянських економістів додержувалася постулату, що визначальним критерієм матеріальних благ і послуг є вкладення людської праці. Отже, якщо людина привласнює виниклі і дозрілі поза її працею результати розвитку флори і фауни в природних умовах (збір дикорослих плодів, ягід, грибів, продуктів мисливства), то цю економічну діяльність не можна відносити до сільського господарства. Проте неспростованим є той факт, що жоден вид природних ресурсів (наприклад, земля, ліси, дикоростучі плоди, ягоди, гриби та інші так звані даровані блага природи) не може бути безпосередньо використаний як будь-який корисний продукт без попередніх витрат праці для того, щоб його виявити, освоїти та підготувати до вживання. Принагідно підкреслимо, що з огляду на цей помилковий постулат вважалося, що коли даровані блага природи не є продуктами праці, то вони не можуть мати і вартісної оцінки. У новій національній Класифікації видів економічної діяльності виділено як галузь економіки секцію «Сільське господарство, мисливство та лісове господарство», розділ «Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги» і групи «Рослинництво», «Тваринництво», «Вирощування культур у поєднанні з тваринництвом (змішане сільське господарство)» та «Надання послуг у галузях рослинництва і тваринництва». Кожна з цих груп, у свою чергу, поділена на класи і підкласи, зміст яких розглядатиметься далі у відповідних розділах навчального посібника. Тут ми лише в контексті визначення об’єкта статистики сільського господарства зазначимо, що у відповідних класах і підкласах групи «Рослинництво» окремими позиціями виокремлено збирання лісових грибів, збір дикорослих фруктів та ягід, лісових горіхів. Крім того, до сільського господарства, починаючи з 1997 р., належить і такий вид економічної діяльності, як вирощування грибів на промисловій основі (печериці, або шампіньйони, гливи). Змішане сільське господарство — це багатогалузева діяльність у рослинництві та тваринництві, коли по жодному з них рівень спеціалізації не перевищує 66 % обсягу товарної сільськогосподарської продукції підприємства. Ця група не має характерних видів продукції, тому вона класифікується в інших групах. До послуг у сільському господарстві не належить тіпання льону, ветеринарні послуги, посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, транспортування сільськогосподарської продукції, послуги з організації сільськогосподарських виставок та ярмарків, консультації з питань комерційної діяльності та управління. Детальніший розподіл видів продуктів і послуг, пов’язаних з сільськогосподарським виробництвом, наведено в Державному класифікаторі продукції та послуг у розділі «Продукція сільського господарства, мисливства та пов’язані з нею послуги» секції «Продукція сільського господарства, мисливства та лісового господарства». При визначенні об’єкта статистики сільського господарства важливо враховувати і таку особливість, що саме сільськогосподарське виробництво закінчується в той момент, коли у сирому вигляді той або інший продукт отримано в результаті визначеного природного циклу розвитку рослин і тварин, наприклад бульби картоплі, насіння соняшнику, фрукти, молоко, яйця тощо. Промислова ж переробка цих продуктів, навіть якщо вона здійснюється на місці, тобто на самих сільськогосподарських підприємствах (помел зерна, виробництво крохмалю, олії, тваринного масла, сушіння плодів, забій худоби і т. п.), не може вважатися продовженням сільськогосподарського виробництва, а має розглядатися як елемент переробної промисловості. У системі національних рахунків сільське господарство представлено двома підрозділами: сільськогосподарське виробництво і сільськогосподарське обслуговування. Сільськогосподарське виробництво включає рослинництво і тваринництво, а сільськогосподарське обслуговування — надання сільськогосподарському виробництву послуг за винагороду чи за контрактом. Їх складові у розрізі національної Класифікації видів економічної діяльності будуть розглянуті далі у відповідних розділах навчального посібника. Слід зазначити, що в практиці обліку і статистики об’єкт статистики сільського господарства виходить за межі власне сільськогосподарського виробництва, оскільки статистика включає до сфери свого вивчення не тільки виробництво сільськогосподарських продуктів, але й їх розподіл, реалізацію та споживання, балансові розрахунки сільськогосподарської продукції, трудові ресурси, продуктивність і оплату праці, матеріально-технічну базу сільського господарства тощо. Об’єктом вивчення статистики сільського господарства є не тільки сільське господарство як галузь народного господарства, але й сільськогосподарські підприємства різних форм власності і господарювання, включаючи особисті підсобні господарства населення. З огляду на особливе значення землі в сільськогосподарському виробництві окремо існує статистика земельного фонду — один з розділів статистики сільського господарства. Сільське господарство є досить специфічною галуззю матеріального виробництва і йому притаманний ряд особливостей. В економіко-статистичній літературі зустрічаються різні точки зору на це питання. Так, першою особливістю сільського господарства вважають або землю — головний засіб виробництва, або переплетіння економічного процесу відтворення з природним процесом відтворення. Окремі економісти називають тільки ці дві головні особливості, інші — значно більше. За певної умовності всі особливості сільського господарства можна згрупувати в такі три основні групи: природні, економічні і соціально-економічні. Природні особливості сільського господарства проявляються у тому, що, по-перше, тут засобами виробництва виступають живі організми рослин і тварин, які розвиваються на основі біологічних законів, отже, економічний процес відтворення тісно переплітається з природним відтворенням рослин і тварин; по-друге, в сільському господарстві головним засобом виробництва виступає земля, яка має цілу низку своїх особливостей; по-третє, виробництво сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від природно-кліматичних умов (клімату, рельєфу місцевості, погодних умов, якості ґрунту та ін.). Важливою особливістю сільського господарства також є те, що робочий період не збігається з періодом виробництва, що зумовлено особливостями природного відтворення рослин і тварин. Робочим періодом називається час, протягом якого продукт піддається впливу праці людини, а періодом виробництва — час, продовж якого продукт перебуває у виробництві. У сільському господарстві період виробництва більший, ніж робочий період. Наприклад, при вирощуванні певної сільськогосподарської культури у робочий період входять підготовка ґрунту, посів, догляд за посівами, збір врожаю, а період виробництва, крім цього, включає і період природного росту і дозрівання культури. Розбіжності між періодом виробництва і робочим періодом зумовлює сезонність сільськогосподарського виробництва. Вона також має істотний вплив на організацію виробництва, зумовлює нерівномірність витрат праці, використання засобів виробництва, одержання продукції у часі. Економічні особливості сільського господарства полягають у тому, що відтворення у ньому відбувається безпосередньо на власній основі в натуральній формі. Це призводить до того, що більша частина продукції залишається у сільському господарстві і використовується для поновлення процесу виробництва: насіння і садивний матеріал витрачають на сівбу і садіння, молоко — на випоювання телят тощо. Таким чином продукція сільського господарства разом з готовими її формами включає і незавершене виробництво, що зумовлює потребу в розробці і застосуванні методів його обліку і визначення розміру. Поділ праці, тобто спеціалізація виробництва в сільському господарстві, виявляється інакше, ніж у промисловості та інших галузях народного господарства. Для промислових підприємств характерною є порівняно вузька спеціалізація. Це значною мірою сприяє збільшенню випуску продукції, поліпшенню її якості, підвищенню продуктивності праці і зниженню собівартості промислової продукції. У сільському господарстві з метою правильного і раціонального використання земельних, трудових і матеріальних ресурсів необхідно прагнути оптимального поєднання галузей рослинництва з галузями тваринництва і розвитком підсобних виробництв і промислів, яке по окремих зонах, регіонах і сільськогосподарських підприємствах відзначається різноманітністю. Специфічні особливості властиві і засобам виробництва сільського господарства, які можуть змінювати характер своєї участі у процесі виробництва. Наприклад, продуктивна тварина після певного віку і через малу продуктивність або з огляду на інші обставини може бути відбракована і поставлена на відгодівлю. Інакше кажучи, одна і та ж тварина може належати як до основних, так і до оборотних фондів. Крім того, на відміну від промисловості, де функціонуючі засоби виробництва зношуються, поступово зменшуючи свою вартість, у сільському господарстві продуктивна худоба як засіб виробництва дає продукцію і теж амортизується, але внаслідок того, що вона одночасно розвиває свою продуктивність, а за певних умов і нарощує живу вагу, вартість її певною мірою збільшується. Соціально-економічні особливості сільського господарства виявляються у тому, що продукцію цієї галузі виробляють підприємства, які засновані на різних формах власності: поряд з державними підприємствами (радгоспами та іншими) сільськогосподарську продукцію виробляють сільгосппідприємства, засновані на принципах приватної власності на землю і майно. Це: сільськогосподарські виробничі кооперативи — підприємства, створені для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарств на основі об’єднання власників землі і майна з обов’язковою трудовою участю в їх діяльності та залученням майна і землі інших громадян в оренду на відповідних договірних умовах; приватно-орендні підприємства — підприємства, створені на орендних засадах, за яких власник землі і майна орендує землю і майно інших громадян з обов’язковим укладанням договору, в якому зазначаються розмір плати за оренду майна і землі та права і обов’язки сторін; сільськогосподарські акціонерні товариства — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства; при цьому акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкриті, акції яких розповсюджуються для придбання вільно, без обмежень, і закриті, акції яких розповсюджуються тільки між засновниками; товариства з обмеженою відповідальністю — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами; командитні товариства — підприємства, створені на підставі угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку; таке товариство складається з одного або більше учасників з повною відповідальністю та одного або більше учасників з обмеженою відповідальністю (вкладників) та інших виробничих сільськогосподарських формувань; селянські (фермерські) господарства — господарства, які виробляють товарну сільгосппродукцію, займаються її переробкою та реалізацією; при цьому роботи ведуться на землі: власній, довічно успадкованій; придбаній у власність; наданій у постійне користування або орендованій; застосовуються власні і (або) орендовані засоби виробництва та особиста і частково наймана праця; особисті підсобні господарства населення, які є приватною власністю громадян. Зазначені особливості сільського господарства впливають на вибір методів статистичного обстеження явищ і процесів, що відбуваються у цій галузі, на побудову системи статистичних показників з метою їх всебічної характеристики.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Об’єкт статистики сільського господарства та його особливості» з дисципліни «Основи статистики сільського господарства»
