Показники ефективності використання трудового потенціалу
Про загальний рівень використання трудового потенціалу суспільства свідчить отримання національного доходу на душу населення. Чим він вищий, тим краще суспільство здійснює використання свого трудового потенціалу. Це головний показник ефективності використання трудового потенціалу. Але він не дає повного уявлення щодо даної проблеми. Рівень використання трудового потенціалу може бути розкритий системою показників, що відображають: ступінь зайнятості працездатного населення у суспільному виробництві (питома вага зайнятих у суспільному виробництві), структуру зайнятості (співвідношення зайнятих у різних видах економічної діяльності), продуктивність суспільної праці. Ефективність використання трудового потенціалу характеризується сукупністю взаємопов’язаних показників, що відображають динаміку чинників, які впливають на зростання національного доходу. У практиці державного менеджменту для оцінки ефективності використання трудового потенціалу використовуються насамперед показники підвищення ефективності використання праці (рис. 6.4.1).
Рис. 6.4.1. Показники підвищення ефективності використання праці Темп зростання продуктивності праці визначаються відношенням рівня продуктивності праці у плановому (прогнозованому) або ж у звітному періоді (році) у відсотках до базового минулого року чи періоду (ланцюговий індекс). Продуктивність суспільної праці по народному господарству у цілому розраховується за допомогою ділення виробленого національного доходу на чисельність зайнятих працівників: Пс.п. = НД / Чзм, (6.4.1) де Пс.п. — продуктивність суспільної праці, грн; НД — вироблений дохід, грн; Чзм — чисельність зайнятих, осіб. За видами економічної діяльності та підприємствах рівень продуктивності праці визначається за формулою: Пп. = Q / Чпвп, (6.4.2) де Пп. — продуктивність праці за видами економічної діяльності і підприємствами; Q — обсяг продукції, грн; Чпвп — середньоблікова чисельність персоналу, осіб. У другому розділі йшлося про порівняння використання трудового потенціалу за різні періоди через індекс продуктивності праці, що характеризує стан використання його якісної складової. А ефективність використання трудового потенціалу на будь-якому рівні можна визначити через формулу інтенсивності виробництва, а саме: , де Qпп — питома вага НД, або продукції галузі, регіону, підприємства, вироблених за період, за рахунок приросту продуктивності праці, %; ΔЧп — приріст чисельності працюючих за період, %; ΔQ — приріст обсягу НД або продукції галузі, регіону, підприємства за період, %. У разі, коли зростання обсягу національного доходу, продукції, робіт, послуг відбувається за незмінного чи абсолютного скорочення чисельності працівників весь приріст обсягу НД або продукції забезпечується за рахунок зростання продуктивності праці. Економія живої праці (річних працівників) в економіці, регіоні, видах економічної діяльності і підприємствах визначається як різниця між середньорічною чисельністю промислово-виробничого персоналу, розрахованою на плановий обсяг продукції (для народного господарства — національного доходу) за продуктивністю праці базового року, і планованою чисельністю: Ч = Чб · Тнд – Чпл, (6.4.3) де Ч — відносна економія річних працівників, осіб; Тнд — темп росту національного доходу (чистої продукції для підвищення), грн; Чб, Чпл — чисельність працюючих в економіці, регіоні, галузі, на підприємстві в базовому і плановому періодах (роках), осіб. Розглянуті вище показники ефективності використання праці потребують доповнення та конкретизації щодо вимог оцінки ефективності використання трудових ресурсів. Оцінка рівня екстенсивного використання трудових ресурсів може бути проведена за рахунок зіставлення активної частини (зайнятої) трудових ресурсів з їх загальної чисельністю, що зазначено у параграфі 2.1.4. Ефективність використання робочої сили (Еф.) визначається також питомою вагою фактично відпрацьованого робочого часу у реальному (ефективному) фонді робочого часу. Чим питома вага вища, тим краще використовується робоча сила підприємства, галузі, регіону, суспільства. , де Фф — фактичний фонд робочого часу за період, людиноднів; Фе — ефективний фонд робочого часу за період, людиноднів. Незайнята частина трудових ресурсів є неоднорідною за своїм складом. Укрупнено в ній можна виділити такі категорії населення: безробітні, зайняті на навчанні з відривом від виробництва; військовослужбовці строкової служби, зайняті в домашньому підсобному господарстві, зайняті вихованням дітей та доглядом за хворими і зневірені. Велике значення для ефективності використання трудового потенціалу має структура зайнятості населення у суспільному виробництві, передусім в економічній діяльності. Із соціально-економічним розвитком суспільства, яке будує соціально орієнтовану ринкову економіку, закономірним є процес скорочення питомої ваги зайнятих у матеріальному виробництві в загальній чисельності зайнятих у суспільному виробництві та зростанні питомої ваги (за чисельністю зайнятих) невиробничої сфери. Процес перерозподілу суспільної праці на користь невиробничої сфери є тенденцією суспільного розвитку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Показники ефективності використання трудового потенціалу» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
